три-єдиного бога, вірять у спокусливу місію Христа, його друге при-шестя, в страшний суд. Баптисти вважають, що за всі їхні гріхи перед Богом і людьми уже поніс кару Христос, а їм залишається лише вірити в нього і таким чином «очиститися». Кілька разів на тиждень, обов'язково в неділю, баптисти зби-раються в молитовних будинках, де проголошуються колективні молитви, лунають релігійні гімни, нерідко в супроводі музичних інструментів. Раз на місяць, в першу неділю, відбувається при-чащання всіх членів общини (хлібопереломлення), або вечеря любові. Обряд хрещення відправляється над дорослими після відповідної релігійної підготовки і символізує «духовне відрод-ження» і прийняття до общини. Баптисти заперечують хрещен-ня немовлят, вважаючи, що ті не мають віри, у дорослого ж бо є віра і свобода вибору. Він свідомо обирає релігію. Не вважаються таїнствами хрещення і хлібо-переломлення. Зміст життя баптисти вважають у врятуванні і досягненні бла-женства в раю. Баптисти відзначають усі християнські свята, пов'язані з іменем Христа, а також одруження, похорони, дні народження членів общини. Людина, що потрапила в баптист-ську общину, поступово втрачає зв'язок із зовнішнім світом. Все, що
17
відбувається поза общиною, вважається гріховним. Життя баптиста чітко регламентоване. Увесь свій вільний час він при-свячує пропаганді Біблії, баптистським зборам. Він віддає на користь общин значну частину свого заробітку, йому не реко-мендується одружуватися з людьми іншої віри, а тим більше — з невіруючими.
Зберігаючи основи віровчення про культи, запозичені з баптизму, адвентисти акцентують увагу на очікуванні другого пришестя (адвентус) Ісуса Христа і заперечують безсмертя душі. Обов'язковим для членів секти є внесення десятини в касу общини. Адвентисти ведуть активну місіонерську діяльність. Для них характерні «санітарна реформа», котра вимагає від віруючо-го піклуватися про власне здоров'я, оскільки згідно з адвентистськими уявленнями тіло — «посуд божий». Адвентисти по-діляються на кілька угруповань. Найчисленнішими серед них є послідовники «пророчиці» Олени Уайт, які визнають щонедільне свято суботи (адвентисти сьомого дня). У наш час близько половини членів усіх общин адвентистів проживають в Україні, здебільшого в Чернівецькій, Черкаській, Вінницькій областях. Єдиного організаційного центру адвентисти не мають.
П'ятидесятники вірять у можливість сходження до них свято-го духа і безпосереднього спілкування з Богом, з надією одержа-ти від нього дари святого духа: здібності до вивчення інших мов, пророкування, зцілення. Збори п'ятидесятників суп-роводжуються явищами масового релігійного екстазу, завдають шкоди здоров'ю. Общини п'ятидесятників нині існують в Ук-раїні, в Білорусії, Молдові, Казахстані, різних областях Росії.
Ієговісти визнають єдиного бога Ієгову і готуються до армагеддону — кінця світу. Це одна з крайніх форм сектантства. В 1931 р. секта зареєструвалася під назвою “Товариство свідків Ієгови». «Свідки Ієгови» діють, головним чином, на Україні, в Молдові, на Північному Кавказі, в Іркутській області та Красноярському краї. Більшість з них підпорядкована Бруклінському центру в США.
Відомий протестантський релігійний філософ Р.Нібур вважає, що причини гріха кореняться у волі людей. Людина — істота смер-тна, земна, але володіє свідомістю, волею, бажанням бути по-дібною до Бога, відмовляється підкоритися волі Бога, що вияв-ляється у її прагненні «втілити себе у вічності», будь-що потрапи-ти в історію. Особливе місце серед релігійних поглядів на мир посідають хіліастичні концепції. Хіліазм — релігійне вчення про тисячолітнє «царство Боже» на Землі, яке нібито передує кінцю світу. Релігія використовує тут потяг людей до справедливості і загальної рівності, обіцяє царство миру десь у невизначеному майбутньо-му, що залежить від надприродних сил. Бога, поширює думку, що люди самі по собі безсилі у боротьбі з оточуючим їх соціаль-ним злом. Хіліастичне вчення, як і традиційний релігійний пацифізм, прирікає людей на пасивне чекання миру, не може задовольни-ти інтереси і бажання віруючих, які прагнуть до більш активної діяльності на користь миру.
18
Література
1. Лубський В.І. “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО” Київ “Вілбор” 1997 р.
2. Каутский К.І. “ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА” М.1990 р.