кревного споріднення. Усвідомлюючи це споріднення, люди переносили його на навколишню природу. Тотем ( тварина чи рослина) вважався предком роду, його родоначальником. З ним була пов’язана низка міфів, що описували його життя і подвиги, приписів, що дозволяли його убивати лише за умов дотримання певного релігійного дійства, обрядів, що піддобрювали тотем і сприяли його розмноженню. Пізніше на основі тотемізму виник культ тварин.
Зазначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.
Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) ще на початку ХХ ст. виконували такі процедури над тілом забитого “родича-оленя”: ставили перед мордою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя духові оленя в країні померлих.
Тотемна тварина — це священна тварина клану, кров якої символізує єдність клану, єднання його зі своїм божеством; ритуальне умертвіння і поїдання тотемної тварини — цей прототип усякого жертвопринесення — є не що інше, як укладення “кревного союзу” клану з його божеством. У тотемізмі людина переносить на всю природу риси свого суспільного устрою: природа тут поділяється на групи, суспільства на зразок людських спільнот.
Первісні люди, поділені на клани чи племена, повинні були неминуче вірити в те, що всі предмети, одухотворені і неживі, організовані за подобою того єдиного суспільства, про яке людина мала уявлення, тобто у формі людського суспільства; звідси мала виникнути думка про подібність видів тварин і рослин з родами і кланами людей: ці види тварин і рослин і були тотемами.
Бернгард Анкерман правильно підкреслював, що “психологічною передумовою тих специфічних відносин між соціальною групою і тотемом, почуття єдності між обома, що складає найхарактернішу рису тотемізму, була відсутність індивідуалізму, той колективізм роду, на ґрунті якого не могло ще розвинутися уявлення про індивідуальну душу, чому тотемізм і не можна виводити з анімістичних ідей” (п.5, с.53).
З точки зору Е. Дюркгейма, тотем — ця елементарна форма божества — є символом первісного клану, у його особі клан вшановує самого себе. “Бог клану, тотемний принцип, не може бути нічим іншим, як самим кланом, але гіпостазованим і представленим у зображеннях під чуттєвими видами рослини чи тварини, що служить тотемом”(п.5, с. 55). Це і є бог, на думку Дюркгейма; і найранніша форма суспільства — первісний клан — усвідомлюється своїми членами як перша форма божества, як тотем клану.
Які власне об’єкти тотемних вірувань? Насамперед, це тотемні тварини і рослини, цілком реальні і матеріальні предмети; це аж ніяк не фантастичні образи; фантастичний елемент вірувань полягає тут лише в уявленні про споріднення, що нібито існує між даним тваринним чи рослинним видом і людською групою, а також у вірі у взаємний магічний зв’язок людини з його тотемом. Але тотем — не єдиний і, можна, мабуть, сказати, не головний об’єкт тотемних вірувань. При розвинутій формі останніх у центральноавстралійських племен набагато більше релігійне значення, велику “святість”, мають матеріальні емблеми тотемних груп — “чуринги” та інші предмети. І, нарешті, тотемізм має свою систему міфологічних образів: це уявлення про “тотемних предків”.
У міфології австралійців вони наділені фантастичними зооантропоморфними рисами, чи, вірніше, уявлення про них неясні і безформні. Немає ніяких підстав вважати цих тотемних предків, як це робили Герберт Спенсер і його послідовники, справжніми людьми, обожнюваними після їхньої смерті. Культ предків як форма релігії — явище набагато пізніше; і якщо й існує якийсь генетичний зв’язок між цим культом і тотемізмом, то він полягав лише в тім, що уявлення про “тотемних предків” послужили одним з тих ідеологічних елементів, з яких згодом, у зовсім іншу історичну епоху, складалися образи вшановуваних предків.
Уявлення про тотемних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступництва її традицій. “Тотемні предки” — релігійно-міфологічне схвалення звичаїв громади. Вони — надприродні засновники тотемних обрядів, виконуваних членами групи, заборон, дотримуваних ними” (п.5, с72-73).
З уявленням про тотемних предків пов’язана й інша ідея, широко розповсюджена знов-таки серед центральноавстралійських племен, — ідея перевтілення (реінкарнації). Тотемні предки вважаються вічно втілюваними у своїх живих “нащадках”, тобто в членах тотемної групи. Особливо розвинуте це повір’я в аранда, у яких кожна людина одержує тотемне ім’я того з міфічних предків, що нібито запліднив його матір і через неї в ньому втілився. Усі люди, відповідно до цього повір’я, — живі втілення тотемних предків.
Тотемізм як форма релігії, описаний мною, без сумніву, значною мірою пояснює явища зоолатрії у первісному суспільстві.
Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) —