селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються. 8Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними. 9Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті. 10Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.
11Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори. 12Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого. 13Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними. 14Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю. 15Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього. 16І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг. 17Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав: 18раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому. 19Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.»
Біблія Книга Юдифі 14 Глава.
2. Історія зображень Юдіф у творах відомих митців.
2.1.Італійське відродження.
«Повернення Юдіф» Сандро Ботічеллі.
Ботічеллі, так само як і багато художників що звертались до цієї біблейської історії, ілюструє два її ключових епізоди – Повернення Юдіф з головою Олоферна», і «Знаходження тіла Олоферна». «Повернення Юдіф»- неперевершений зразок творчості Ботічеллі в живописній інтерпретації руху. Роберто Лонге свого часу захоплено казав : «Вони йдуть, неначе танцюють і ритм цього танцю підкреслюється їхніми сукнями ,що розвіваються на вітрі». Мистецтвознавець Ліонелло Вентурі (1885-1961) уточнює: «Лінійний ритм тут дійсно напрочуд досконалий. Хода Юдіф здається летючою, а її постава являється втіленням грації, що створює рівновагу між стрімким кроком служниці , доречи , переданим досить реалістично, і незворушність оточуючої природи».
Друга картина «Знаходження тіла Олоферна», вражає своїм натуралізмом - що абсолютно не характерно для стилю Ботічеллі. В точному майже скульптурному моделюванні оголеного тіла знову простежуються риси живописної манери Поллайоло. Візуальне розділення композиційного простору на передній і задній плани відбувається за рахунок майстерного використання світла і тіні. Вираз глибокої скорботи і безвиході , котрі Ботічеллі надав обличчям вірних слуг воєначальника ассирійського війська, являється кращим доказом звеличеного характеру реалізму майстра, заснованого, перш за все , на почутті глибокого християнського співчуття. Цілісність композиції, підвищена увага до деталей і виразні кольорові контрасти - ось основні риси ранньої манери художника Ботічеллі , які в повній мірі проявляться в його майбутніх шедеврах. « Уявімо собі мистецтво, яке являється квінтесенцією руху. Це було би щось таке, що співвідносилося б з формою приблизно так, як співвідноситься музика зі словами. В мистецтві передачі руху Ботічеллі міг би мати гідних конкурентів де не будь в Японії або на Сході , але тільки не в Європі!» Бернард Беренсон (1896).
Проблема пізньої творчості Донателло нам здається значно складнішою, нерозв'язаною у відриві від культурного і соціального розвитку Флоренції. [Годному значенні порівняння останніх робіт Донателло з пізніми творами Мікеланджело і Рембрандта правомірне: всі вони є результатом трагічного подиву художника перед лицем того, що змінюється на його очах світ, є результатом драми самотності.
У 1453 році Донателло повернувся у Флоренцію. За десять років його відсутності в місті багато що змінилося. Правда, Медічи і їх однодумці прийшли до влади, ще задовго до від'їзду скульптора на північ Італії. Багато хто з тих, хто були близькі Донателло, помер. Але головне —змінилось життя, смаки, інтереси людей. Члени сім'ї Медічи старалися нічим не виділятися серед інших знатних громадян міста. Проте поступово їх будинок ставав політичним центром міста; а культурним центром він став абсолютно відкрито. Флорентійської буржуазії завжди, навіть в роки лютої боротьби з феодалами, дуже імпонував спосіб життя аристократії. Особливо молодь у всьому наслідувала лицарям. Зараз же рефеодализация була не тільки питанням моди, вона йшла з глибини, вона підточувала основи державного ладу вільної комуни.
У мистецтві панував витончений смак. Якщо раніше могли працювати одночасно Джентіле та Фабріано і Мазаччо, Гиберті і Донателло, то після повернення з Падуї Донателло виявився абсолютно самотнім. Брунеллеські помер в 1446 році, незабаром після повернення Донателло, в 1457 році помер Кастаньо, Учелло жив, відрікшися від людського суспільства, життям дивака-відлюдника. На фоні творів Дезідеріо та Сеттіньяно, Міно та Фьезоле, Пилипі Ліппі, Беноццо Гоццолі. Мистецтво Донателло виявилося недоречним.
Не дивно, що повернення Донателло було ні ким не помічене. Мало було замовлень, не було на що жити. Старому художнику, що тільки що повернувся на батьківщину, довелося знову шукати заробітчанство на чужині. Донателло береться виконати ряд робіт