Юдиф зображали десятки майстрів в абсолютно різному трактуванні. Аж до ХХ століття, коли австрійський дизайнер Клімт зробив із неї фатальну томну жінку з прихованою смертельною небезпекою. Для чоловіків. Проте одна з основних деталей і в цьому невеселому сюжеті зроблена Мікеланджело не без іронії: служниця Юдіфі несе голову Олоферна, поклавши її в кошик на власній голові, на манер глека. Зрозуміло, що це нормально для буденної ситуації, але не для такого ж «вантажу»! А вони мирно крокують, начебто ілюструючи прислів’я «Справив діло — гуляй сміло». Ніхто ні до, ні після Мікеланджело ( окрім звісно Ботічеллі ) так зухвало не трактував цей епізод.Оповідання будується у дусі злегка підступного і піднесеного героїзму; жіночі і чоловічі фігури виконані мужньої сили. Ассірійський головнокомандуючий обезглавлене тіло якого спочиває в шатрі, свідчить про особливості смаку Мікеланджело і його реакції на класичне мистецтво: узяті разом усі персонажі розписів, є енциклопедією положень голого людського тіла, як це було і в Битві кентаврів, і в Битві при Кашині. Мікеланджело не був схильний до спокійного скульптури , але віддавав перевагу могутньому героїзму і римського мистецтва, , що виразився в крупній, сповненій пафосу скульптурній групі Лаокоон, знайденій в Римі в 1506. При міркуваннях про фрески Мікеланджело в Сікстинській Капеллі слід брати до уваги що,сюжет кожної з них – приклад таємничої участі Бога в порятунку свого вибраного народу. Про цю божественну допомогу оповідали пророки, що передбачали пришестя Месії.

Аллорі Крістофано

Народився у 1613 році. Кристофано Аллори (итал. Cristofano Allori, 1577—1621) — італійський (флорентійський) живописець.

Його називали Молодшим Бронзіно, син Алессандро Аллорі, учень спочатку цього художника, а потім Санті ді Тіто, Чиголі і Грегоріо Пагані. Захопившись эклектичним напрямком, що був даний флорентійській школі останніми двома з названных майстрів, він прагнув у своих творах до блиску кольорів, у эффектній грі світлотінню , до більшої рельєфності зображенного, що цілком вдалось йому тільки в не багатьох картинах, такими є, наприклад, його знаменита «Юдіф» (в галереї палацу Пітті, у Флоренции; повторення —у Венському музеї, прекрасна старовинна копія в Імператорському Эрмітажі), «Св. Юліан» (в галереї Пітті), «Іоан Хреститель в пустелі» (там же), «Марія Магдалина що кається» (в галереї Уффіци, у Флоренції), «Немовля -Христос, сплячий на хресті» (там же), «Ізабелла Арагонська біля ніг Карла VIII» (в Луврському музеї, Париж). Збереглося також багато чудових портретів, які вийшли з-під пензля митця. В даному випадку, беручи до уваги «Юдіф» авторства Аллорі Крістофано, хотілося б зауважити що даний витвір перш за все відзначається композицією спрямованою з права на ліво. Вочевидь автор ставить під сумнів подальшу долю Юдіф, зображаючи натяк на рівномірну приреченість всіх діючих осіб цієї красивої, трішки театралізованої сцени витонченого чуттєвого насильства на благо батьківщині.

Рафаелло Санті (інколи – Санціо), більш відомий як Рафаель безумовно лишив по собі титанічну художню спадщину – безліч полотен, фресок, ескізів… 1509-й рік, був створений ескіз до живописного полотна ,, Юдіф і Олоферн,, на якому зображена молода вродлива жінка стрункої атлетичної статури, вдягнута у хітон на античний манер. «В своєму художньому житті Рафаель постійно прагнув до ідеальної краси – яскравої і могутньої, що виходить за рамки людських можливостей, і більш гідної ніж будь-яка інша краса» (А. Вентурі, 1935.) Справді, весь образ молодої жінки просякнутий якоюсь напругою, що немов би прагне вирватись за межі ескізного малюнку, заповнивши собою довколишній простір. Цей твір є абсолютно характерним для митця що оспівує красу та силу людського тіла.

2.2.Голандські майстри

В період з 1526 по 1537 роки з-під пензля Кранаха з’являються на світ нескінчені Венери, Юдіфи, Даліли, Лукреції, в яких було одне лице: ледь із широкими вилицями, маленьким підборіддям, подовженим розрізом очей і тонко окресленими бровами - обличчя принцеси Сибілли Клевської, молодої дружини наступника саксонського престолу, пізніше – курфюрста Саксонського Іоганна Фрідріха. Вперше Кранах зобразив принцесу в 1526 році на «Портреті молодої дами»,із тих пір ця жінка стала для нього музою і втіленням ідеалу жіночої краси. Кажуть, що Сибілла була закохана в художника, і позувала йому із задоволенням.

Приблизно в 1530 році Кранах задумав написати картину на відомий Біблейський сюжет про Юдіф і Олоферна. В праву руку принцеси він вклав меч, а під ліву підклав круглий валик ( потім на картині це буде чоловіча голова ), сам розпустив зачіску принцесі і живописно розклав по плечах локони розкішного рудого волосся. Голову моделі майстер прикрасив власноручно зшитим оксамитовим капелюшком, а оголену шию декілька разів обгорнув масивним золотим ланцюжком… Такою ми бачимо Сибіллу Клевську в образі Юдіф - алегорично безжальним втіленням влади жіночої краси над чоловічою силою.

З великим розмахом і поетичністю втілив образ Юдіф Абрахам Блумарт - представник голландських маньєристів у монументальному полотні «Юдіф демонструє народові голову Олоферна». Хоча героїзм жінок – месниць досить часто зустрічається у живописі шістнадцятого століття, мотив Юдіф з головою Олоферна представляється зовсім новим в іконографії того часу. Пізніше, він буде розвиватися як в голландському так і