«Я кличу до Тебе від краю землі, коли серце моє омліває!

На скелю, що вища від мене, мене попровадь».

Іконографічний тип Святої Трійці Старозавітної в інтерпретації Рубльова є найбільш містичним, одухотвореним і безмежно поетично вимріяним. Бажання проникнути в його тайну, наче привідкрити перед ним завісу, привело до нових спроб образних інтерпретацій цих головних духовних ідей християнства.

В українській давній іконографії рубльовський варіант зустрічається в іконах XVI ст., але досить рідко. Більш відомим є композиційний зразок уже згадуваного клейма з ікони Воздвиження Чесного Хреста із с.Здвижень (XIV – початок XV ст.). Іншим таким прикладом є ікона, яка колись була своєрідним завершенням іконостасу, де в одній композиції представлено Старо- і Новозавітну Святу Трійцю. Ікона зберігається у Музею Народовому в Кракові, а місце її походження невідоме. Старозавітна Трійця зображена тут у нижній частині композиції, тобто у її онтологічному варіанті, без побутових мотивів зображені постаті Праотців, вони з молитовними жестами, у німбах, але менші від ангелів за пропорціями, і вносять у композицію начебто елемент моління. На столі відсутній головний символічний ідейний елемент композиції, який втілює образ Жертви – чаша, замість неї – три потрійні купки червоних ягідок – знову символічне зображення Триєдиності Божества.

У X ст. в середовищі християнських романсько-стильових мистецтв Заходу з'являються спроби персоніфікаційної передачі образів Святої Трійці у людських, майже житейських, наближених до монументальних засобів художньої мови, образах. Ці постаті є відповідно згруповані і зображувані разом у потрійних композиціях. Якщо у зображеннях Святої Трійці Сходу підкреслюється принцип ідентичності, однаковості трьох постатей єдиного Бога, то тут, крім елементів подібностей поодиноких осіб, акцентується також на їх індивідуальних наче характеристиках. В одному із манускриптів св.Дунстана, архієпископа Кантенбурга (помер 988 р.), зображується три особи Святої Трійці у людських особах. Бог Отець і Бог Син у королівських одягах, в коронах на головах і зі скіпетрами в руках, однакового віку, приблизно близько 30-ти років, і біля них Святий Дух у вигляді юнака 18-25 років. Такі спроби з'являлися у різних варіантах: або поруч сидять три молодих постаті у німбах із короткими бородами, одна із них має рани на ногах, треба гадати, що це Бог Син. Були варіанти, де одна із постатей тримає хресту руках, а третя представлена молодим юнаком тощо. Дуже часто третя постать тримає у руках голуба, або перша у папській тіарі, друга у терновому вінку, третя тримає голуба в руках, але усі однаково молоді за віком.

Цей процес пошуків розкриття іконографічного образу Святої Трійці тривав на Заході майже до XII століття.

Новозавітна Трійця,

Старий Днями (Ветхий Денми),

Батьківство

З часом абстрактно-онтологічна форма зображення Святої Трійці, що базувалась на біблійній розповіді про відвідання Господом Богом Авраама і Сари, вже не задовольняла, а тому паралельно починались пошуки більш конкретних втілень образів Трійці.

Відомо із Біблії, що біля палаючого куща Бог про себе сказав Мойсеєві: «Я той, хто є», тобто, я той, що був і буде, я той, хто світ створив і спасає його. На іконах Страшного Суду ХVІ-ХVII ст. іконописці, коли намагалися зобразити Бога Отця, малюють у мандорлах-сяйвах тільки коло, у якому писали слова «Ветхий Денми», тобто, «Старий Днями». Отже, виникає чисто онтологічно-абстрактна подача образу Бога Отця. Іноді втілення Бога Отця і Бога Сина у візантійській іконографії відтворювало зображення Пантократора, у хрещатому німбі якого писались грецькі букви «О ОО Н», що значить по-грецьки «Той, хто є», тобто тут подана цитата слів Господа Бога, сказана Мойсеєві на горі Фавор із палаючого куща: «Я той, хто є, через якого все сталося».

Однак, крім абстрактного втілення «Ветхий Денми» має ще паралельне втілення, персоніфіковане в особі фронтально сидячого в мандорлі на престолі Бога Отця, що іноді тримає на колінах Емануїла, перед яким у круглому сяйві представлений голуб, тобто Святий Дух.

В Біблії образ Ветхого Денми апокаліптично представлений у пророцтвах Даниїла [7,9-13]: «9. Дививсь я – аж доки не були поставлені престоли, і не засів Ветхий Денми. «Одіж на ньому, немов сніг, була біла; волосся на голові у нього, немов чиста вовна; престол його, як полум'я вогненне; колеса його, як вогонь палаючий. 10. Ріка вогненна розливалась, виходила з-поперед нього. Тисячі тисяч йому служили, і силенна безліч перед ним стояла. Суд засів, і розгорнуто книги. 11. Дививсь я тоді через великий галас гордовитих слів, що вимовляв ріг. Дививсь я, аж доки звір не був убитий, і тіло його не було понівечене й вкинуте на спалення у вогонь. 12. Та й в інших звірів віднято їхню владу, і час їхнього життя був призначений їм до пори й до години. 13. Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий; дійшов він до Ветхого Денми, і приведено його поперед нього».

Геній пророка Даниїла завуалював в оцих винятково яскравих поетичних образах Ветхого Денми – Бога, дні якого не мають ліку, Бога відвічного, літературну паралель якого маємо у нашій коляді