Євангеліє від Івана часто називає великі діяння Ісуса Христа «символами» [sйmйia]: Ів 2,11.23; 3,2; 4,54; 20,30 ітп.) Він каже: сам Ісус є символом Бога. «Ніхто ніколи не бачив Бога. Його Єдинородний Син, який є в лоні Отця, Він Його об’явивo» (Ів 1,18). Бог воплотився у Христі: «Слово сталося тілом і замешкало між нами» (Ів 1,14).

Символи Ісуса Христа продовжуються також у житті його учнів, у післяпасхльній спільноті: «моїм іменем виганятимуть демонів..., кластимуть руки на хворих і вони оздоровляться» (Mк 16,17+, пор. також 20). Діяння апостолі описує цей зв’язок повторюючи ті самі терміни: Бог утвердив Ісуса через «чуда та символи» (Ді 2,22), і тепер через діяння апостолів діються «чуда і символи» (Ді 5,12; пор. Ді 2,43; 8,13; 14,3; 15,12). Але це є той самий «Господь» який діє через них «чуда та символи» (Ді 14,3). Таким чином оздоровлення каліки Петром та Іваном стається очевидним символом, в якому об’являється могутність Воскреслого Христа (Ді 3,1-16; 4,10.16).

І не лише неординарні чудодійні діяння апостолів є символами, але усе життя спільноти, спільна молитва, трапези славлені у простоті та радості стаються преобразуючими символами та місце “великої благодаті”. (Ді 2,42-47; 4,32-37; 4,33). Численні елементи цього життя є охоплені в урочистому ламанні хліба, (Ді 2,42.46) де спільнота продовжує робити символ Ісуса Христа.

Отож про діяння Ісуса Христа свідчить: (Mк 6,41; 8,6; 14,22; 1 Кпс 11,24; Лк 24,30.35, про практику спільноти: 1 Кор 10,16; Ді 2,42.46; 20,7; 27,35). Такий обряд стається центральним символічним діянням спільноти.

Отож Ісус Христос є Таїнством Божим у найвищій мірі і будучи такою Тайною стається присутнім в спільноті. Таким чином Ісус Христос є ефективним Символом Бога в найвищій мірі а спільнота стається символом тому що як така вона є діянням Воскреслого Христа. І на кінець окремі діяння спільноти стаються символами, тому що спільнота проповідуючи Ісуса Христа досвідчує Його присутність.

ІІ. СВЯТІ ТАЙНИ - “ЖИТТЯ В ХРИСТІ”

1. Щоб народитися у вічність, "нова людина" повинна бути сформованою вже в земному житті

Життя в Христі має дві фази, які невід'ємно злучені між собою та становлять єдине життя Ibid, 62: Для нас майбутній вік, у сенсі Христа, був вилитий та змішаний з цим теперішнім.. Воно бере свій початок на протязі туземного життя (перша Фаза), однак досягає своєї досконалості та щастя у майбутньому житті, коли досягнемо обіцяного Дня Cfr. N. cabasilas, La vita in Cristo, 59. : теперішнє існування не може повноцінно стабілізувати „життя в Христі” в душі людини; але рівно ж цього не може зробити майбутнє життя, якщо не розпочнеться в теперішньому.

Автор порівнює туземне життя з ембріоном, який формується у лоні своєї матері, від якої приймає всі необхідні компоненти для його остаточного призначення. І справді: "У світі ембріону, який ще знаходиться, поки що, у темному існуванні природа вже від початку формуючи, готує його до життя у світлі" Ibid,6. Тому, приготування у земному житті є незаперечним та необхідним, так як становить фундамент, на якому будується вічне життя людини. Тому Кавасила каже: "Вічне життя зовсім не нестиме повноту щастя тим, у яких не знайде необхідних могутностей та відчуттів". І навіть ті, які прийдуть у майбутнє життя без початкової формації, не матимуть вже навіть можливості доповнити цей брак, тому що тоді вже не буде більше часу, щоб „формувати око”. "Приємний запах Духа заповнить все, але не зможе це відчути той, хто не матиме сформованих органів чуття" Ibid, 60. Лише "Божі друзі" Ів 5, 15, зможуть в той обіцяний День спілкуватись „у Тайнах” з Божим Сином та перейняти від Нього те, що Він почув від Отця N. CABASILAS, La vita in Cristo, 61: secondo della nota di Neri, спілкуватись у „Тайнах” означає „пізнавати Тайни разом з Христом",або "комуні кувати з Христом через Тайни"; згідно Кавасили, також у блаженному житті – і хоча іншим способом ніж на землі – комунікується з Христом у Євхаристії (про це особливо говориться у Liturgia 43, 460d-464a). З іншого боку, вираз "комуні кувати в Тайнах "регулярно вживає Кавасила у літургійному сенсі - сакраментальному: Liturgia 3 6, 44Sd-449b.

Отже, Кавасила наголошує, що час початковової туземної формації, є особливо важливий, оскільки майбутнє життя вже припускає наявність спроможності людини жити у новому житті:

"Цей світ виношує у своїх вагітності цілу людину Рм 7, 22; Eph. 3, 16, нову, створену на Божий образ Єф 4,24; Кол 3, 9н., до тих пір, поки вона – тут не сформується та не станеться досконалою – (...)" N. cabasilas, La vita in Cristo, 61.

2. Нове життя є невимовна єдність з Христом

а) Христос залишився присутнім у людині, щоб завершити Його місію.

Вже у цьому житті для охрещених є дано не лишень служити та приготовлятися до вічного життя але також і жити, і діяти в ньому. "Обніми вічне життя, до якого ти покликаний”, пише Павло до Тимотея, а на іншому місці пише „вже не живу я але живе в мені Христос” (Гал 2, 10). Щоб краще описати цю правду автор вживає багато різних біблійних прикладів. Наприклад: коли Христос посіяв сім'я на землі Пор. Мт 13,1-23; пар., також приніс вогонь Лк 12,49 та меч; Він наголошує, що Христос не пішов геть, залишаючи на людей опіку над