та благодать буття завжди щодо його конечності. Тому, опираючись на Мейендорфа, можемо зробити висновок, що людина є буття відкрите до Бога і через благодать є призначене до сопричастя з Богом.
Микола Кавасила, базуючись на такій концепції благодаті, яка огортає цілісність людини у своєму "бути", та у своєму "ставатися", каже, що від людини вимагається лишень збирати (приймати) благодать, яка як привілей дається у Святих Тайнах, та не гасити вже запалену лампаду, оскільки той, хто сіє сутність самого життя, - є Христос, будучи чудодійно присутнім у людині, щоб допомогти та здійснити те, що Він сам започаткував своїм приходом N. cabasilas, La vita in Cristo, 71.
Отже з того всього, що ми сказали є зрозуміло, що життя в Христі досягається не лише у майбутньому житті, але вже у туземному житті, про що і свідчать святі, які вже живуть та діють в ньому, однак залишається запитання Звідки приходить ця можливість жити? Як можна іти "у новизні цього життя" Рм. 6, 4..
3. Особисте привласнення Спасіння через Святі Тайни.
Боже Спасіння залишилось би недосяжною та далекою для нас подією, якщо б кожна людина особисто не могла радіти цим спасінням, яке Господь здобув для всіх раз і назавжди. Власне тому Кавасила надає особливу увагу привласненню плоду перемоги, яку для нас здобув Христос, або іншими словами, надає важливість тому, щоб об'єктивне спасіння могло б статися моїм спасінням. Отже, необхідно, щоби могло бути щось, щоб з однієї сторони давало б людині, Христом заслужене спасіння, а з іншого боку, що б могло дати самій людині можливість вільно співпрацювати у цьому спасінні. Таким чином людина могла б в певний спосіб "заслужити", разом з Христом, корону спасіння, боротися проти гріху та скористати плодами спасіння Y. spiteris, Salvezza e peccato nella tradizione orientale, 225.. Цією реальністю являються Святі Тайни.
Через Святі Тайни ми, кожен зокрема, з'єднуємось з особою Христа, який з’єднується з нами, не для того, щоб разом з нами брати участь у спільній вечері, слові, щоденному житті, як це було на протязі туземного життя, але в першу чергу, у зовсім інший спосіб, та набагато досконаліше, тобто в такий спосіб, дякуючи якому ми стаємось з ним одним тілом, маємо участь у Його житті, у Його членах N. CABASILAS, La vita in Cristo, 72.. Таким чином Христос продовжує діяти у своїй економії спасіння, будучи чудодійно присутнім в наших душах, Він утримує компоненти життя, які він сам несе своїм приходом.
а) Через Символи Христос нас робить учасниками свого життя
Щоб увійти у життя в Христі, як вже ми сказали, служать Святі Тайни, які є „привілейованими інструментами”, через які нам дається освячуюча благодать, яка здійснює сопричастя з Христом Y. SPITERIS, Palamas: la grazia e l’esperienza 71-114. Більш конкретніше, це здійснюється через символи. Іншими словами, представляючи символами справжню смерть, яку задля нашого життя переніс Христос, Він в дійсності нас відновляє, перетворює та робить учасниками свого життя N. CABASILAS, La vita in Cristo, 72.. Отже силою Святих Тайн, демонструючи Його погребення Пор. Рм 6,4, звіщаючи Його смерть Пор. 1 Кор 1,26 ми перероджуємось, переформовуємось та чудодійно, в божественний спосіб, приєднуємось до Спасителя. Бо як каже Павло: „У Ньому, бо живемо, рухаємось й існуємо (...), бо з Його роду” Ді 17,28
Символ не є лише щось, що лише символізує, чи виключно вказує на щось, але передусім, в дійсності, вміщує в собі символізуючу реальність в повному розсязі літургійної відправи Y. SPITERIS, Salvezza e peccato nella tradizione orientale, 227.. На цьому особливо зосереджує свою увагу Кирило Єрусалимський CIRILLO DI GERUSALEMME, Catechesis mystagogica 115, PG 33, 108a: "Христос був реально розп’ятий та насправді похований, та воістину воскрес: і дав нам всім це все, для того, щоб імітуючи його терпіння, ми насправді, реально наслідували Його Спасіння".. Він вчить, що в образі, яким являється "імітація" справді приходить спасіння.
Сучасне сакраментальне богословіє дивиться на символ та пояснює його у антропологічному контексті franz-josef nocke Nuovo corso di dogmatika, 246.. Адже дякуючи людській структурі, тобто тіла та духа, людина себе виражає у людський тілесний спосіб: через усмішку - виражаючи радість; через плач - душевний смуток, і т. д. Іншими словами, через артистичну активність її ідеї, та її образи стають реальністю. У тілесних жестах здійснюється спілкування між людьми: у тому, що людина йде на зустріч одна одній, у подаванні руки, в обіймах та поцілунку а також через дарування подарунку та ін. об'являється взаємна любов. В таких символах любов та інші реальності не лише символізують, але передусім реалізуються, не лише розпізнаються, але також досвідчуються.
Однак, для того, щоб чітко та суттєво розуміти символ Святих Тайн необхідно розрізнити символ реальний та символ репрезентативний, або іншими словами, бачити різницю між символом реалізуючим та символом просто інформуючим.
Також Олександр Шмеман, перш за все, підкреслює реальність, яка є тісно зв'язана із символом. Він представляє Тайни, як об'явлення справжньої суті (есенції) створіння, яке завжди залишається божественним світом. Можна сказати, що Таїнство є об'явленням таємничості самого створіння, тому що світ був створений та даний людині, щоб перемінювати природне життя у сопричастя та участь у Божественному житті. Отже, ціле створіння є вже покликане, та призначене від самого початку, служити Божественній спасительській економії. Тому, коли приходить Спаситель