на вершині сакраментальної економії, тому що випереджує саме творіння та скеровує його від його початку аж до кінця (цілий розвиток історії спасіння) Cfr. Ibid, 14. Христос являється "первородним кожного створіння" Кол 1,5., "через якого все повстало" Ів 1,3.. Христос випереджує у існуванні кожне створене буття, оскільки становить його оригінальним зразком: "Від початку Бог створив людину у баченні "нової людини" [...], коли ще ми тільки формувалися Він був нашим архетипом" Cfr. N. cabasilas, La vita in Cristo, 308.. Це сотворіння на образ Христа не являє собою лише зовнішнє уподібнення або імітацію, але стається так, що людина має в Ньому її суттєву форму, тобто Христос, архетип людини, її моделює відповідно до себе самого, надаючи їй справжню природу Cfr. Ibid, 14. Не йдеться тут про природу, яка додається до вже сформованої людської природи, але ця сама природа Архетипу - Христа стається природою людського буття. Можна сказати, що людина є природно вже надприродною, тому що її саме буття є образом Бога, який є даний через благодать абсолютно задармо Cfr. SPITERIS Y., Cabasilas: teologo e mistico bizantino, 66..
Отже, людина перед гріхопадінням вже у своїй онтологічній структурі була формована в такий спосіб, що мала в Христі, і задля Нього, буття та життя: "Розум та бажання були сформовані у функціюванні до Нього; щоб знати Христа ми прийняли розум, щоб бігти до Нього - волю, і пам'ять, щоб носити Його в нас"N. cabasilas, La vita in Cristo, 308. . Задля всіх цих причин людина стримиться, тягнеться до Христа разом зі своєю природою, не лише через Божество Христа, яке є кінцем всього існуючого, але задля своєї людської природи зі своєю волею, зі своїми думками; "[...] любити або думати будь що інше ніж Його, означає відкараскуватися від необхідного та відхилятися від тенденцій поставлених від початку в нашій природі" Ibid, 312.. Тому стримитеся до Христа - Архетипа означає рухатись в Його напрямку, щоб статися Ним, лишень у якому, людина, може бути тою, якою є насправді. Тільки Христос є той, хто дає обсяг, наповнення природі людини, і тільки у тій мірі, в якій вона живе у відповідності до Його буття, оживотворяючись тільки від Нього, який суттєво наповнює її "нуль", надаючи буття на Свій образ. Лише це може зберегти її умову праведності Cfr. Omelie sulla Madre di Dio, ed. NELLAS, Omelia sulla nascita, 16, p. 14-17; Omelia sull'Annunciazione, 8, pp. 150-152.. Тому, як твердить Спітеріс: "Людина не була лише створена Богом, відповідно до Прототипа, що є волочене Слово, але вже від початку була створена у функціюванні до воплочення, щоб могти, у свій час, зробити його можливим" Cfr. SPITERIS Y., Cabasilas: teologo e mistico bizantino, 65..
Отже можемо зробити висновок, що людина вже перед гріхом мала потребу в Христі, тому що залежить, через свою природу, від Нього і без Христа залишається не повною "некомплектною". Тому Христос є голова всього людства. Задля цього Він спасає людину від самого початку її існування, тобто дає їй можливість та спроможність існувати і то існувати лише як Христове тіло:
"Спаситель є голова, яка є добре приспособлена до своїх членів: в наслідок цього, члени та голова походять від того самого народження. Це тіло не є зроджене ані від крові ані не з волі людини, але від Святого Божого Духа [...] для кожного народження є принципом життя та розпочинанням жити відповідно до народження. Ті, які є з Ним „сродні”, які до нього приєднуються, народжуються тоді, коли народжується Христос та входить в це життя" Ibid, 210.
З цього випливає, що те, що відділює людину від Бога, згідно М. Кавасили, не знаходиться у певному природному вимірі, але через спотворення Божого образу, вона відділяється від Бога. Цю дистанцію, яка має якісний характер, подолав сам Бог в Христі через благодать від моменту воплочення, обожествляючи таким чином людськість людини. Таким чином людина стається подібною до оригінальної Людини а тому й може наблизитись до Бога.
"після того, коли тіло було обожествлене, та сама природа, через іпостась, (прихід Ісуса Христа) отримала того самого Бога, тому стіна (між Богом та людиною) стається миром та те, що було не подібне, вже більше немає місця, оскільки єдина іпостась є Бог і Вона стається людиною, знижчуючи, таким чином безконечну дистанцію між людськісю та Божеством, через „буття” (життя в Христі), яке є спільне для природи людини та іншої природи [...] Так само, обожествляється наша природа в спасаючому тілі, тому, вже більше немає жодної перепони, щоб мати участь у Його ласках" Ibid, 167-168.
б) Реалізація у Святих Тайнах робить створіння ще більш величнішим.
Ось чому, було так важливо для Давида та царів ввійти дверима, які Кавасила називає Святими Тайнами:
"відчиніте мені брами правди, я ними ввійду, буду славити Господа! Це
брама Господня, праведники в неї входять." Пс 17,19
Адже йдучи через неї можна досягнути справжнього та досконалого знання Божественнпї доброти та любові. Не йдеться тут мова про інтелектуальне знання, але про знання у біблійному розумінні, тобто про обожествлення та виправдання. У святих Тайнах сконцентровується оптимальна Божественна благочинність та суть або ядро економії спасіння. Тут народжується і росте нова та праведна людина - Божий образ:
"Омиваючи водою, визволяє душу від нечистоти, помазуючи Миром, дарує Царство