II Ватuканський Собор (Конст. Св. Літургії) зачисляє миропомазання до Св. Тайн.

Зовнішній символ св. Тайни Миропомазання

Матерія ближча = індивідуальне вкладання руки поєднане з помазанням на тілі.

Матерія дальша є миро. Освячення мира вважалося передусім св. Томою умовою дійсності Тайни. Лише в крайній необхідності (в небезпеці смерті) і то “під умовою” при відсутності такого дійсно освяченого мира, дозволяється вжити єлей радості або єлей для хворих. Але в будь-якому разі мала би то бути олива освячена єпископом.

Форма Миропомазання полягає у словах, які супроводжує індивідуальне вкладання руки поєднане з помазуванням.

Ефекти Тайни Миропомазання

Миропомазання надає пер се розмноження освячуючої благодаті

Специфічним ефектом Миропомазання є довершення благодаті Хрещення

ЄВХАРИСТІЯ

Біблійне підґрунтя св. Тайни Євхаристії

1. Символіка спільної трапези в Старому Завіті.

Для того, щоб ми могли краще проникнути до Таїнства Святої Євхаристії, яка
набуває свого наповнення у НЗ постараймось розглянути розвиток цього Таїнства у
історії економії спасіння Ізраїльського народу.

Безперечним є той факт, що коріння святкування вечері, яку святкував Ісус разом зі своїми апостолами, бере свій початок та богословіє ще у давній традиції Єврейського народу.

"Їсти та пити", являється банальною, але одночасно реальною необхідністю кожної людини, бо власне це зберігає життя та має найдавніше походження у культурі людського життя. Живлячись, людина змушена усвідомлювати собі те, що джерело життя не знаходиться в ній самій, тому "приймати" є головною суттєвою умовою для її існування. Власне тому "споживання їжі" набуває важливого символічного значення у формуванні людської культури, яка служить для повноцінної реалізаціїї людської особи та рапрезентує людину у світлі вічного Божого проекту, тобто такою, якою її бажає бачити її Творець. Власне в цій культурі у людині мали б розвиватись найнеобхідніші риси, дякуючи яким вона зможе досягнути максимального наповнення її життя.

Їсти та пити разом - рапрезентує та творить спільноту. Фундаментальна структура "приймання" вказує на ще інший зміст трапези, спожитою у спільноті, а саме; на благодарения Творцю, який є основою їхнього життя зокрема та життя спільноти. Таким чином бенкет стається символом спільноти сопричастя з Богом. А також щоденне споживання їжі стається місцем благодарення.

а) Трапеза в Ізраїлі

Також у Старому Завіті їжа, яка спільно споживається є символом, що творить спільноту. Сердечним прийняттям здійснюється гостинність (Бут. 18, 1-8), ламаючи „хліб скорботи” потішається той, хто є пригнічений смутком (Бут. 16,7), беручи участь у царській трапезі політичний неприятель у царя знаходить благосхильність (2Цар 25,27-29). Споживаючи та п’ючи разом підписуються союз та угоди про мир (Бут. 14,18; 26,30; 31,54; Вих 18,12). Вмираючому батькові сини, перш ніж отримати благословення, приготовляють їжу (Бут. 27,4).

Часто трапеза, яка творить сопричастя, означає одночасно також єдність з Богом. Це можемо бачити у розповіді про гостинність Авраама, коли він приймає Трьох таємничих Гостей (Бут 18,1-8); також Їтро, медіанський священик, організовує разом з Ароном та з усіма старійшинами Ізраїлю бенкет „перед Божим обличчям” (Вих. 18,12); ще в іншому місці щоб бути разом з Бом та бачити Його Мойсей разом з іншими разом їдять та п’ють: „...І вони споглядали на Бога, і їли й пили” (Вих 24,11) Ця розповідь про бенкет перед Божим обличчям (але не з Богом) показує певне взаємовідношення між Богом і людиною, що одночасно виявляє видиму нерівність між партнерами союзу: Бог є засновником союзу, той, хто справляє бенкет, але не є той, хто разом з іншими споживає за столом..

Трапеза в Ізраїлі набуває сакраментально-сотеріологічного виміру а саме, на основі Синайського Союзу. Цей союз має основополозне значення в історії спасіння. Від нього бере свій початок старозавітня релігійна доктрина, більше того, до нього є спрямована історія створіння.

Праобразом цього союзу вже стає угода, яку Бог укладає з Ноєм після потопу (Бут 9,8-17). Бог обирає собі новий народ. Пізніше цей союз Бог відновлює та укладає з Авраамом, вивівши його з Уру Халдейського. Авраам стає спадкоємцем обітниці на основі пакту (Бут 15,5-17). Свого кульмінаційного пункту союз між Богом та Авраамом набуває у Синайському Союзі Пор. Мар. 14,24; Мт. 26,28.. Зміст, та реалізація якого виражається у сакраментальному культі.

Біблійна традиція знає три типи творення культу: трапеза, жертвоприношення та творення пам’яті (анамнесіс), усі ці типи культу були між собою поєднані

Центральною анамнезою спасаючих та визволяючих діянь Ягве та культом спасіння є свято Песаг. Це свято походить від античного свята весни (ще перед Ізраїлем). Цим святом відзначався вихід до нових пасовиськ, де творилось жертвоприношення та спільна трапеза, але окрім цього свято Песаг також походить від свята подяки за врожай жителів Канаану – це було свято мацот, в якому у якому приносилось у жертвоприношеннях перші колоски ячменю а також справлявся бенкет де споживався неквашений хліб, нового урожаю, власне це свято було поєднане з подіями виходу з Єгипту.

Для ізраїльського народу Пасха Виходу, є моделлю усіх спасительних діянь Ягве. Вона є найбільшим символом Божої могутності та милосердя для свого народу. Старовинні обряди під час цієї трапези, стаються для сучасників символами визволення та виходу з країни рабства – Єгипту.

Отож, кожного року в пасхальному культі єврей знову реально переживає досвід першої Пасхи важливо зауважити, що це не є лишень пригадування того факту, який стався в минулому часі але є завжди