абсолютному таїнстві в Господі., тобто йдеться про благодарення, благословення та жертву хваління з нагоди присутності та спасительного діяння Бога, йдеться про анамнез таїнства спасіння: в цю ніч ніхто не може залишити поза цією Пасхальною подією – Об’явлення Ягве. Пасха є анамнезом Виходу, кульмінаційним моментом історії спасіння, де ізраїльський народ переживає у силі присутність Бога, де народжується новим народом, де обітниці дані Отцям здійснюються; і на кінець в Пасці учасники переживають передсмак есхатологічного Бенкету, на якому Месія їстиме та питиме за єдиною трапезою зі своїм народом.
а) Бенкет в проповідях Христа
„Бо прийшов Іван, що не їсть, не п'є, а вони кажуть: Біса має. 19 Прийшов Син Людський, що їсть і п’є, і вони кажуть: Ось ця людина ненажера і п’яниця, друг митників та грішників.” (Мт 11,18), таким чином сучасники відрізняють Христа від аскета Івана Христителя, проповідника покаяння. Однак в реальності бенкет, трапеза, або просто спільне споживання їжі є символічним, тобто сакраментальним діянням Христа, про яке дуже часто говорять Євангелії. Він їсть спільно, як з друзями так і з його противниками. Для одних ця спільна трапеза служить як запрошення, для інших є згіршенням „Він приймає грішників і їсть разом з ними” (Лк 15,2; Мк 2,16; пар.). Трапеза з грішниками, що стається згіршенням для книжникі та фарисеїв, для Христа стається нагодою задекларувати: „Не здорові, а хворі потребують лікаря; я прийшов кликати не праведників, а грішників” (Мк 2,17). Трапеза, яку Він споживав в хаті фарисея Симона стається місцем зустрічі між фарисеєм та грішницею, для грішниці стається місцем прощення а для Симона нагода, щоб змінити мислення. Цей символ не означає лише солідарність та примирення але також боротьбу та розположенність протистояти ризику.
Передусім в притчах про бенкет Ісус показує образ приходу Божого Царства. Коли Він говорить про „багатьох”, які прийдуть зі сходу та заходу і засядуть за стіл разом з Авраамом, Ісааком та Яковом (Мт 8,11), то цим сам посилається на старозавітній образ, повний надії, щоб об’єднати народ для гостини (Іс 25,6). Притчею про великий бенкет (Мт 22,1-10) Він розпочинає Боже запрошення, дає зрозуміти, що є можливість, яка пропонується всім тим, які стоять зі зовні. Притчею про блудного сина (Лк 15,11-32) Він ще раз підтверджує свій звичай їсти з грішниками (Лк 15,1), а також запрошенням на весілля, яким притча завершується, Він закликає праведного разом радіти з навернення грішника. На бажання синів Заведея, забезпечити собі відповідне місце, по правиці і по лівиці Учителя, Він протиставляє їм чашу терпінь (Мк 10,38), тобто есхатологічний бенкет не досягається без боротьби та себе посвяти.
б) Остання вечеря
У світлі ізраїльської культури бенкету, та проповідей Христа також необхідно розуміти зміст „Останньої вечері” та бачити її як синтез та кульмінаційний пункт Його життя. Його місія полягала у тому, щоб свідчити, власним його досвідом, існуванням та власною і безумовною Його любов’ю до Отця і таким способом реалізовувати Боже Царство. Кожне сопричастя у трапезі, що згадується у Євангеліях вже було певним символом, який поступово здійснює його послання. Кожною спожитою трапезою у спільноті в символі любові Христа це зростання в Христа все більше і більше виявляється. Остання з цих гостин набуває особливої важливості свої наближенням до смерті: оскільки опозиція стається все більшою а Христос натомість поступово слідує своєю дорогою - місія Ісуса веде його до смерті. Всі євангелісти говорять про Юду Іскаріотського, який сідає за стіл разом з усіма (Мк 14,17-21) // (Ів 13,21-30): сопричастя за столом разом зі зрадником є символ зв’язку між цілковитою себепосвятою та виставленням себе, між бенкетом і даром житя.
Цією всією діяльністю звершеною у вечері Христос передає себе в руки, а точніше у двякому розумінні, тобто йдеться про дар (essere) та про себе віддання (agere) на користь людини. Хліб, який Він ламає, як кожен єврейський голова сім’ї на початку вечері та чашу, яку передає є так би мовити символи у символі, реальні символи наповнені даром та себепосвятою: „прийміть, їжте, це є тіло моє (...) це є кров моя (...)” (Мк 14,22.24//). „Тіло” і „кров” не відображають лише суттєві частини, але усю живу людину, разом з „тілом” та „кров’ю, яка рполивається”, що є даром життя.
Усі символічні діяння Ісуса є реалізуючими символами приходу Божого Царства. Остання вечеря досягає своєї вершини особливо з мотиву наявності найвищої зради та головної екзекуції, яка об’являється у Ісусі Христі. Вона є з однієї сторони певною сакральною трапезою: звіт життя але одночасно також є завітом, який зобов’язує його учнів. (Лк 22,14-38;). З іншої сторони вечеря, як і всі інші гостини, які споживались у спільноті з Ісусом спрямовують погляд на есхатологічне майбутнє. Двоякий аспект прощання та майбутнього є виражений не однозначно такими словами: „віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця.” (Мт 26,29; Мк 14,25; Лк 22,15-18; 1Кор 11,26). Отже остання вечеря є Божественною вечерею в есхатологічній перспективі, символом надії перед обличчям смерті.
Пасха Христа і Євхаристія
Вихід Ізраїлю з Єгипетської неволі (екскурс: біблійна екзаґеза фундаментальної події Пасхального таїнства)
Біблійна розповідь про “Вихід з Єгипетської неволі” являється так званим базовим текстом в біблійній термінології, у якому об’являється економія спасіння людини. Цей текст показує, як