Ізраїльтяни, які знаходяться перед Червоним морем зазнають кризи. Ізраїль, який є вже вільний є застрашений непевністю, з даної ситуації, та знову повертається до ментальності раба. Отже євреї розтаборилися перед морем Море по своїй суті є хаос. Море, згідно міфів є древнім монстром. Є великим ворогом Бога, проти якого Бог мусить боротися, щоб могти творити. Тобто йдеться мова про те, що існує порядок, гармонія, є певне розмежування: земля є відділена від вод. Море репрезентує, так би мовити монстра, тобто хаос, щось що не має жодної форми, щось що постійно атакує створіння. Те, що гарантує жуття землі є порядок „ordinum”: „поставив границі, якої не перейдуть ...”. Уявімо собі: що б сталося, коли б море могло перейти ці границі?..., тому, коли це море не слухалося б Божого наказу чи розпорядку тоді не було б землі. (...). . Море є небезпекою потопу – хаос, де не має більше життя. Воно є монстр, який готовий поглинути землю – життя, але Бог перемагає, бо може творити.

Євреї не можуть іти вперед, ані навіть назад. З однієї сторони море а з іншої пустиня – що є іншим типом монстра, але результат є той самий – помруть, якщо не в морі то в пустині з голоду та спраги, а ще крім того бачать як женеться зі своїм військом фараон, який схаменувся та усвідомив собі, що втратив рабів, тобто втратив владу над рабами.

Отже, реакція Ізраїлю: дістає страх та кричить, в докір Мойсеєві: „... а Мойсеєві дорікали: Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” (Вих 13,11-12). Це є спосіб, яким Ізраїль висловлює кризу віри, яку переживає. Але Ізраїль бачив своїми очима Божу присутність, могутність з якою він подолав найсильнішого фараона, він бачив волю Бога спасти свій народ та як Бог їх вивів з Єгипту (...) Але зараз перед Єгиптом, який наступає Ізраїль наче б то все абсолютно забув, і єдине, що тільки залишилось в його пам’яті є Єгипет, який приходить, щоб їх вбити. А тому перед цим, зникає той факт, що Бог є сильний, що Він їх спасає, що Бог є вірний та Добрий, натомість єдину можливість, яку вони перед собою бачать є смерть. Тому й відповідно роблять висновок – Бог є поганий, бо Він нас вивів з Єгипту сюди, щоб ми померли. Ця розповідь виявляє якою є динаміка випробування віри. Це виявляється, як порожнеча в пам’яті. В іншому базовому тексті, у розповіді про потоп, Бог завішує на хмарах веселку, яку Господь дав людині, щоб нагадувати Богові, що Він обіцяв не посилати більше потопу та нагадувати Людині те, що Бог пам’ятає. А оскільки наше спасіння є в Божій пам’яті, то ми повинні прийняти цю істину, та продовжувати бути учасниками спасіння, яке Бог звершує для нас, і навіть тоді, якщо наша пам’ять мусить повністю покластись на Божественну пам’ять.

Отже євреї вже не пам’ятають Бога та досвіду з Ним. Залишається їхній застрашений погляд, наче б то загіпнотизованим монстром, який відкриває пащу, щоб їх пожерти. І отже є крик, подібно як у фараона: що ми наробили ..., зверніть увагу скільки раз у цьому наріканні згадується Єгипет. Складається таке враження, що Ізраїль є наче б то загіпнотизований Єгиптом, і що існує тільки лиш Єгипет. Єгипет, який наводить на страх, але одночасно Єгипет, за яким вони мають ностальгію.

Мойсей же відповідає на цей крик Іронія: „хіба ми не мали достатньо гробів”, ця краяна, за якою вони мають ностальгію є країною гробів. А тому для них краще бути спокійними та безтурботними в гробі, ніж перед скрахованою свободою., будучи посередником спасіння та посередником віри, пророком: „І сказав Мойсей до народу: Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! 14 Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!” (Вих 14,13-14). Мойсей таким чином запрошує людину вийти зі страху, бо те, що провокує кризу віри є страх, з того, що не має можливості дати адекватну відповідь на ситуацію, яка склалася. Криза наступає, коли людина стоїть перед лицем смерті, або навіть перед перспективою смерті. Але замість того,