своїми руками здобуває перемогу, але Господь є Той, хто Виводить свій народ своєю могутньою рукою - ізраїльтяни ідуть з піднятими руками Однак давня спокуса людини привласнювати собі Боже спасіння не минає Ізраїль. В іншому базовому тексті: коли Ізраїльтяни знаходяться під горою Синай в очікуванні на Мойсея, використовують здобутий Богом трофей для виготовлення ідола. Те, що було символом Божої перемоги та спасіння, євреї тепер вживають, щоб зрадити Бога та роблять з того золота тельця. Мойсей забарився, це вимагає віри від Ізраїля, однак євреї, щоб „мати” впевненість у своїх руках роблять ідола, який їх буде спасати, не зважаючи на те, що Ізраїль бачив своїми очима як Бог їх спасав. Цю тенденцію людини вже можна бачити на самому початку..
Ізраїльтяни, які знаходяться перед Червоним морем зазнають кризи. Ізраїль, який є вже вільний є застрашений непевністю, з даної ситуації, та знову повертається до ментальності раба. Отже євреї розтаборилися перед морем Море по своїй суті є хаос. Море, згідно міфів є древнім монстром. Є великим ворогом Бога, проти якого Бог мусить боротися, щоб могти творити. Тобто йдеться мова про те, що існує порядок, гармонія, є певне розмежування: земля є відділена від вод. Море репрезентує, так би мовити монстра, тобто хаос, щось що не має жодної форми, щось що постійно атакує створіння. Те, що гарантує жуття землі є порядок „ordinum”: „поставив границі, якої не перейдуть ...”. Уявімо собі: що б сталося, коли б море могло перейти ці границі?..., тому, коли це море не слухалося б Божого наказу чи розпорядку тоді не було б землі. (...). . Море є небезпекою потопу – хаос, де не має більше життя. Воно є монстр, який готовий поглинути землю – життя, але Бог перемагає, бо може творити.
Євреї не можуть іти вперед, ані навіть назад. З однієї сторони море а з іншої пустиня – що є іншим типом монстра, але результат є той самий – помруть, якщо не в морі то в пустині з голоду та спраги, а ще крім того бачать як женеться зі своїм військом фараон, який схаменувся та усвідомив собі, що втратив рабів, тобто втратив владу над рабами.
Отже, реакція Ізраїлю: дістає страх та кричить, в докір Мойсеєві: „... а Мойсеєві дорікали: Чи через те, що не було гробів в Єгипті, ти забрав нас умирати в пустині? Що це вчинив ти нам, щоб вивести нас із Єгипту? Чи це не те саме ми говорили до тебе в Єгипті, кажучи: Позостав нас, і нехай ми робимо Єгиптові! Бо ліпше нам рабство Єгиптові, аніж помирати нам у пустині!” (Вих 13,11-12). Це є спосіб, яким Ізраїль висловлює кризу віри, яку переживає. Але Ізраїль бачив своїми очима Божу присутність, могутність з якою він подолав найсильнішого фараона, він бачив волю Бога спасти свій народ та як Бог їх вивів з Єгипту (...) Але зараз перед Єгиптом, який наступає Ізраїль наче б то все абсолютно забув, і єдине, що тільки залишилось в його пам’яті є Єгипет, який приходить, щоб їх вбити. А тому перед цим, зникає той факт, що Бог є сильний, що Він їх спасає, що Бог є вірний та Добрий, натомість єдину можливість, яку вони перед собою бачать є смерть. Тому й відповідно роблять висновок – Бог є поганий, бо Він нас вивів з Єгипту сюди, щоб ми померли. Ця розповідь виявляє якою є динаміка випробування віри. Це виявляється, як порожнеча в пам’яті. В іншому базовому тексті, у розповіді про потоп, Бог завішує на хмарах веселку, яку Господь дав людині, щоб нагадувати Богові, що Він обіцяв не посилати більше потопу та нагадувати Людині те, що Бог пам’ятає. А оскільки наше спасіння є в Божій пам’яті, то ми повинні прийняти цю істину, та продовжувати бути учасниками спасіння, яке Бог звершує для нас, і навіть тоді, якщо наша пам’ять мусить повністю покластись на Божественну пам’ять.
Отже євреї вже не пам’ятають Бога та досвіду з Ним. Залишається їхній застрашений погляд, наче б то загіпнотизованим монстром, який відкриває пащу, щоб їх пожерти. І отже є крик, подібно як у фараона: що ми наробили ..., зверніть увагу скільки раз у цьому наріканні згадується Єгипет. Складається таке враження, що Ізраїль є наче б то загіпнотизований Єгиптом, і що існує тільки лиш Єгипет. Єгипет, який наводить на страх, але одночасно Єгипет, за яким вони мають ностальгію.
Мойсей же відповідає на цей крик Іронія: „хіба ми не мали достатньо гробів”, ця краяна, за якою вони мають ностальгію є країною гробів. А тому для них краще бути спокійними та безтурботними в гробі, ніж перед скрахованою свободою., будучи посередником спасіння та посередником віри, пророком: „І сказав Мойсей до народу: Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! 14 Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!” (Вих 14,13-14). Мойсей таким чином запрошує людину вийти зі страху, бо те, що провокує кризу віри є страх, з того, що не має можливості дати адекватну відповідь на ситуацію, яка склалася. Криза наступає, коли людина стоїть перед лицем смерті, або навіть перед перспективою смерті. Але замість того,