Однак не можемо применшити важливість співпраці та приготовления людини по відношенні до Євхаристії. Не може наближатись до Св. Причастя той, хто попередньо не примирився з Богом у Св. Тайні Примирення, тобто той, хто є духовно мертвий Ibid, 200 ; "якщо жодне зло нас не забруднює, в моменті, коли ми приступаємо до Святої Тайни Євхаристії, ані не оскверняє після". Тоді Євхаристія сама від себе здійснює удосконалення; Але, якщо їй щось противиться (певна перепона, гріх), тоді приймаючи її негідно, або після неї входячи в зло, можемо знову залишитись опанованими гріхом та певною мірою відділенні від Христа.. Кавасила наголошує, що Св. Причастя є Світлом для тих, хто вже є чистий, очищенням для тих, хто є на шляху очищення, помазанням для атлетів, які боряться проти зла та насильства Пор.. Ibid, 200.. Отже ефективність Тайни залежить від співпраці людини. Лише людина-борець, яка співпрацює з Богом має очищуючу силу та знаходить у Євхаристії необхідну опіку.

Микола Кавасила надає великого значення гідності людської свободи, якою Бог людину обдарував та завжди з нею рахується. Особливо це доступно описується в богословії ап. Павла, коли він порівнює Євхаристію із супружньою єдністю людини та Христа. Кавасила, базуючись на вченні св. Павла, ототожнює Євхаристію із супружньою єдністю людини та Христа Х. spiteris, Cabasilas teologo e mistico bizantino ed. Lipa, Roma 1996.. Власне у Євхаристії Христос приходить як Жених. Він сам живить свою наречену - Церкву, а тому ми стаємо насправді, тілом від Його тіла та кістю від Його кості. Під впливом платонізму розуміння Церкви було зредуковане до розуміння її, як "дім очищення", тобто основним завданням Церкви вважалось надати можливість людині очиститись від гріхів та від усього, що чинить перепону для досконалої єдності з "Логосом". В наслідок цього культуальний елемент та Євхаристія все більше і більше втрачає первинне значення та перемінюється в засіб для досягнення цілі.

Натомість, Кавасила розуміє Євхаристію зовсім у іншому світлі. Він вважає, що Євхаристія не є засіб для очищення, вона не поставлена для служіння аскези, а навпаки, аскетичне життя є підпорятковане та служить Євхаристії, іншими словами аскетичне життя стається євхаристійним життям. Перемінення, яке здійснилось силою Тайни проникає людську силу та робить її ефективною. Більше того, не йдеться тут мова про певне моральне покращення чи укріплення людських сил але онтологічне Пор.. N. CABASILAS, La vita in Cristo, 84.. Людина перемінена в Христа співпрацює з Ним, щоб осунути залишки "поганих навиків", які не дозволяють людині проявити в собі "Життя в Христі". Не йдеться тут лише про певне покращення та вдосконалення життя певної особи, бо Христос, який стається одним з нас стається для нас також і нашим очищенням та нашим "компаніоном у боротьбі". Нагородою цієї ж боротьби не є просто внутрішнє очищення, а набагато більше - нею є "Хліб життя".

Накінець, те, що ми називаємо „християнська святість” не є результатом людських старань, але передусім ефектом причастя Євхаристійного Хиста, який прогресивно посідає приймаючого Тайну. "Таким чином святі стаються святими та блаженними тому, що з'єднуються зі Святим Пор.. Ibid, 221.. Ця онтологічно-євхаристіна святість перемінюється в святість Церкви. Іншими словами християнин, який стається одним цілим з Христом, у Євхаристії повинен відображати життя в Христі, яке по суті, стається його життям У Євхаристії Христос є набагато більше нашим ніж ми самі для себе. Є власне саме наш, тому що ми є створені щоб бути членами Його Тіла та синами та маємо з Ним спільне Тіло, Кров, Святого Духа..., тому ми всі маємо природну схильністьa жити нове життя в Христі..

5. Культ синівства у "Дусі та правді".

Лише Тайна Євхаристії, є "чином благодарения", який воздається Отцю, вона є культом у "Дусі та правді" та джерелом цього культу. Адже справжній культ може воздати лишень вільна людина. Тільки Син може звертатись до Отця зі справжньою