Отця. Історичний Ісус є єдиносущний Отцю через гіпостатичну унію. Оскільки Христос – Боголюдина, є правдивим образом Бога, тоді всі, хто належить до людськості мають участь у цьому образі (per gratia). Отже богословський фундамент знаходиться у гіпостатичній унії. Христос є цілковитим Спасителем людини. Це означає, що Він є спасителем не лише від гріху але й позитивно, є правдивим єством людини, тим яким вона має статись. Христос становить сутність людини, вже від початку її створення. Без Христа людина не може існувати. Тому Він є подвійно Спасителем людини. Передусім Він спасає її від „небуття”, даючи їй свою форму та життя але також спасає її від гріху, реконструюючи її здеформований образ.
Отож структура людини є у своїй суті христоформною. Вона є створена у Христі, через Христа, і для Христа. Тому справжньою людиною є Ісус Христос. Натомість ми стаємось справжніми людьми у тій мірі, у якій уподібнюємось та стаємось Ісусом. Тому для того, щоб відповісти на запитання хто є людина мусимо спочатку відповісти: хто є Христос? Все те, що людина є, і не лише з точки зору релігії але передусім з точки зору природи походить від Христа. Христос дозволяє людині бути тою, якою її задумав Отець у своєму благоволінні. Людина існує для того, щоб можна б було здійснити воплочення. Вона є невістою, яка є заручена та чекає свого „нареченого”, щоб статись повноцінним щасливим буттям.
Їй бракує її суттєва форма, її правдивий спосіб буття її наповнення та зміст Відомий психолог та філософ, Солов’йов намагався знайти, у якому ж моменті свого життя людина виявляє своє правдиве та повноцінне обличчя. Цей момент він побачив у моменті закоханості людини. Адже тоді людина виявляє, що не може і не хоче жити сама, більше того, це навіть не є для неї природно. Її природа змушує її увійти у іншу форму життя, більш зрілішу, де вона зможе себе відчувати щасливою, де вона може себе реалізувати. Таким чином ми зауважуємо, що людина живе за принципом життя Триєдиного Бога, який ніколи не живе для себе але всеціло живе для іншої Особи. Люблячи, людина виявляє, що вона є у своїй суті ОСОБОЮ а її природним життям є любов, бо лише завдяки їй вона реалізує своє щастя, таким чином зберігаючи цілісність та природність свого єства. Тому необхідно сказати, що людина є особою у тій мірі, у якій, будучи невістою вступає у вічне співжиття із Женихом – Христом і творить з Ним єдине та нероздільне буття. Для цього вона була створена від початку, а тому і має до цього природну схильність та все необхідне, щоб це здійснити. Людина не існує, якщо не живе у співжитті з Богом – бо лише тоді вона є цілісним буттям – справжньою людиною, згідно Божого задуму.
Отож, Благодать означає „бути особою”. Сьогодні для мене є важливим завданням – подолати мою сьогоднішню обмеженість, неприродність, грішність, яка змушує мене жити в самолюбстві, для себе. Тому кінець такого існування у своїй суті є смерть, разом взята з її трагічністю..
Людині, начебто як дитині ще необхідно рости, щоб бути дорослою. У вченні св. Іринея: без воплочення людина є як дитина, яка ще не дійшла до свого зрілого буття, своєї свідомості, не знайшла ще відповіді на питання: хто вона є, чому вона є та куди йде. Ось чому М. Кавасила пише, що народження голови репрезентує також народження членів. Тому люди народжуються тільки тоді, коли народжується Христос. Власне тому св. Василій Великий називає Різдво – Днем народження людства. Отже людина є правдива у тій мірі, у якій є Христифікована. А людина, яка відходить від своєї ікони - само знищується, оскільки їй бракує найсуттєвішого для її буття. Тому людина не є автономним буттям, ані гетерономним, але є буттям, яке існує тільки будучи з’єднаною з Христом. Тому Лоґос - Слово, волочений Христос не учинив гетерономію для людини але Він єдиний є її правдивим буттям та життям. Христос є центром всього створіння. Будь-яка людина, чи то будист, чи мусульманин, чи поганин не може існувати інакше ніж у Христі.
Тому, мусимо зробити висновок, що воплочення не може бути наслідком гріху. Якщо Христос є сутністю людини, її існування, тобто спасає її від неіснування. Воплочення означає набагато більше. Видатна патристична фраза звучить: Бог став людиною, щоб людина могла статись богом. Людина потребує Христа, щоб бути обожественною. Людина це є подароване життя в Христі, людина і є благодать.
Воплочення сталось, бо це є вічним проектом Бога – все об’єднати у Христі. Бо всі речі повстали до життя та існують тільки у Христі, мається на увазі у історичному Ісусі. Воплочення було необхідне, для того, щоб здійснити вічний Божий план – зробити створіння активним учасником у житті Отця. Спочатку людина приймає образ а потім подобу. Образ не можна знищити але подобу можна здеформувати.
За часів схоластики у богословії щодо причини воплочення Христа панувало два напрямки: Дон Скот – необхідне воплочення і без гріху; Тома Аквінський – не було б необхідно воплочення. На відміну від західної богословії де відштовхувались від абстрактної гіпотези, Східні богослови відштовхувались від обожествлення, від реальної економії спасіння. Вони Не могли дивитись на цю проблему абстрактно, оскільки для них богословіє обожествлення, являлось