Кирило Єрусалимський в такий спосіб розуміє богословіє літургійного заклику:

Після того коли священик виголошує: Вгору піднесімо серця. В дійсності в цю страшну годину, необхідно спрямовувати своє серце до Бога, і в жодному видку до низу, до землі та до земних клопотів. Тому з великим натхненням в цю хвилину він наказує відкинути всі житейські печалі, домашні турботи, та спрямовувати своє серце на небо до Бога Чоловіколюбця. Отже [ви] відповідаєте: [Вже там] піднесли до Господа, виконавши цей наказ.

Латинські анафори формулюють це саме виразом: gratмas agere а також грецькі анафори дієсловом: „Ехчбсйуфейн”, натомість сирійські анафори це виражають семітським виразом yadаh/yadа, що означає визнавати, від, цього терміну походять також грецькі і латинські вирази, не втрачаючи при цьому, свого первинного семантичного змісту.

В містагогії Кирила Єрусалимського читаємо:

Отже священик каже: Благодарім Господа. В дійсності ми мусимо воздати благодарення, тому що, будучи негідними, Він нас покликав до цієї великої благодаті, тому що, будучи його ворогами, Він нас примирив, бо зробив нас гідними Духом синівства. Тому ви кажете: Достойно і праведно. Отже, коли ми воздам благодарення, ми творимо діяння гідно та справедливо.

Також відносно цього читаємо у містагогії Теодора:

„Ісповідуймо Господа, задля того всього, що Він зробив для нас [та] завдяки яким ми є здатними звершити цю „пам’ять” в даній літургії, тому в першу чергу ми повинні визнавати перед Господом причину всіх цих дібр, завдяки яким народ може відповісти: Достойно і праведно є. Цим самим визнаємо, що те, що ми робимо сталося справедливим, завдяки величності Бога, який дарує нам ці дари, незважаючи на те, що ті які прийняли ці благодійності були негідними у відношенні до Благодітеля”.

Бідлійний сенс цього слова „ядаг” „визнавати” звертає всю увагу на Даруючого. Ісповідуючи Господа, визнавати наші гріхи (Ти Господи такий великий а я такий грішний). Ми повинні не визнавати свою грішність, дивлячись в першу чергу на себе на себе, але одночасно дивлячись на Бога і тоді, визнаючи, нашу грішність визнаємо величність Бога.

Діалог запрошення служить для того, щоб встановити та стабілізувати динаміку культу, відносини між асамблеєю та культом, ставлячи позицію людського партнера в динаміці „спрямування ума і серця до Бога (іншого Партнера). Аж до кінця Євхаристійної молитви kawwanаt hallиb [спрямовування серця] не має втратити свою актуальність (стан спрямовування серця до Бога). Це стосується як віруючого так і священика, який покликаним спрямовувати молитву до Бога Отця. Целебрант не може перервати молитву Церкви, звертаючись до асамблеї, щоб їм в чомусь докорити, тому що це не дозволяє робити динаміка діалогу запрошення.

Священнослужитель є в дійсності голосом асамблеї, і вся асамблея є присутня в голосі целебранта. Натомість Бог Отець, є той, хто слухає голосіння та хвалу своєї Церкви. Йдеться мова про єдиний нерозривний діалог, який взаємно проникається між між діалогом запрошення та завершуючим Амінь.

У євхаристійних молитвах дієслово „благо дарити має надзвичайно велике значення. Грецький термін цього слова є „ехчбсйуфейн”, що в жодному випадку не означає „дякувати”, як ми його часто перекладаємо але швидше „благодарити”.

У Східних анафорах, а також і в анафорі Івана Золотоустого, блоки „молитва установлення+анамнеза” та „епіклеза+поминання” представляються у безпосередній поступовості, що формує логічно-богословську послідовність.

Анамнестичне богослужіння тобто божественне прославлення, яке оспівується в історичному контексті Достойно і праведно Тебе оспіву-вати, Тебе благословити, Тебе хва-лити, Тобі дякувати, Тобі поклоня-тися на всякому місці владицтва Твого. Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяж-ний, завжди сущий, і так само су-щий, Ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє царство Твоє да-рував. За все це дякуємо Тобі, і єдинородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому, за всі Твої добро-дійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо явні і неявні. Дя-куємо Тобі і за цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі архан-гелів і десятки тисяч ангелів, херу-вими і серафими, шестикрилі, бага-тоокі, що високо ширяють, пернаті, переможну пісню співаючи, вик-ликуючи, взиваючи і промовляючи, плавно переходить, кульмінує у молитву установлення [Молитва установлення] З цими блаженними силами, Вла-дико чоловіколюбче, і ми кличемо і мовимо: Святий єси і пресвятий, Ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий; святий єси і пресвятий, і велична слава Твоя. Ти світ Твій так возлюбив, що і Сина Свого єдинородного дав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Він, прийшовши і сповнивши ввесь задум щодо нас, в ночі, в яку Його видано, а радше Він сам Себе видав за життя світу, прийняв хліб у святі Свої, і пречисті, і непорочні руки, воздав хвалу і благословив освятив, переломив, дав святим Своїм учням і апостолам, ка-жучи: „Прийміть, їжте, це є тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів”. Так само і чашу по вечері, кажучи: