який є «Єдність в Христі», «рекапітуляція всіх речей в Христі». Отже, коли, в остаточний та іконічний спосіб репрезентуються та рекапітулюються все створіння в «Христі», тоді маємо Тайну Церкви і разом з нею Тайну Євхаристії. Більше того, Євхаристія є тою Тайною, яка здійснює в часі ідентичність Церкви, що є ідентичністю есхатологічною, та чинить правду Церкви реальністю тут і тепер. Це є перша вихідна точка еклезіології. Тому, якщо потрібно розпочати вести мову про Церкву, відштовхуючись від досвіду, від того, що ми сприймаємо нашим чуттям, необхідно розпочати від Св. Євхаристії, адже Вона є спосіб, яким Церква об’являється.
Церква у тому контексті, як ми пояснили, є остаточною рекапітуляцією всього створіння, яку Отець бажав від вічності, Син її приймає в себе, а Святий Дух робить можливим подолання обмежень створіння. Тому можемо без перебільшення можемо сказати, що Церква та Євхаристія, з цієї точки зору, ідентифікуються.
Якщо, натомість, вважатимемо Євхаристію за розумінням так званої “богословії побожності”, яка базується на історицизації та драматизації, як Тайну, яка продовжується в історії Останньої Вечері та Голготи, тоді ідентифікація Євхаристії та еклезіології опиняється поза багатьма перспективами святої економії. (Постараймося принаймні на деякий час забути те, що ми звикли думати про Євхаристію. Перестаньмо розумути Євхаристію як солодкого Гостя, який замешкав у кивоті, як присутність індивідуума, солодкого Ісусика). Євхаристія не є присутність інивідума, Ісусика. Євхаристія є рекапітуляція всього існуючого у воскреслому Ісусі Христі. Євхаристія має космічний аспект. Вона реалізацією та повнотою Божественного проекту Бога Отця. Євхаристія є Christus totus. Вона є остаточною формою Божого Царства. – Есхатон, парузією (парузія означає присутність, тобто здійснена остаточна присутність. Євхаристія є органічне зосередження всього існуючого у Воскреслому Христі. Євхаристія є приспособлене до часу та простору іконічне представлення Воскреслого Христа, який рекапітулює в собі все існуюче. Я бачимо це не є аж ніяк для нас звикла присутність індивідуума євхаристійного Ісусика. Євхаристія не причастя з індивідумом, якого я споживаю. Євхаристія це не є їсти Христа але ставатися Христом, тільки Христом у його повному розумінні, у його цілісності у його остаточній формі. Таким чином Євхаристія ідентифікується з Церквою. Євхаристія є такою Тайною, яка реалізує в часі ідентичність Церкви, її ідентичність є есхатологічною. Євхаристія здійснює та об’являє правду Церкви тут і зараз. Отже Церква ідентифікується із сакраментальністю і ця сакраментальність конкретизується в Євхаристії. Тому Церква у цьому розумінні ідентифікується з Євхаристією
Тут ми опиняємось перед великою проблемою православної богословії, яка походить Під впливом західного схоластичного богослів’я, Святі Тайни були обмежені на сім тайн. Число 7 виникає лишень в XII ст. Наприклад, колись вважалась як Тайна Похорон, монаші облечини. 7 Святих Тайн є певним розвитком у Західному богословії, та, яке залишилось аж до наших часів. Однак слід сказати, що це не є бачення ранньої Церкви. Негативність цієї концепції полягає у тому факті, що це розрізнення занесено, також, і до літургійного життя, через що не можемо вважати інші Тайни як втіленими в Євхаристію. У ранній Церкві не існувало цього розрізнення. Якщо не всі Тайни, то все ж таки деякі, принаймні основні, не відправлялися окремо, але в контексті Св. Євхаристії. Цей факт також випливає з її літургійної структури. Напр.. Хрещення відправлялось в контексті Євхаристії, тому, також і сьогодні, вся літургійна структура Хрещення має євхаристійний характер та розпочинається, в Східній літургії, з «Благословенне Царство». Це саме є і в Супружжі. Жодна Св. Тайна не веде і навіть не представляє Боже Царство незалежно від Євхаристії. Хрещення нас прищеплює в Боже Царство безпосередньо. Охрещений відразу, після хрещення, приймая участь у Євхаристії, тому що це є ціллю Хрещення. Адже вершиною Хрещення зрробити нас членами євхаристійної спільноти та учасниками св. Євхаристійне Супружжя має те саме завершення у античному літургійному ритуалі.
Свята Євхаристія огортає ціле життя Церкви та всі св. Тайни. Передусім, лише в ній знаходиться образ Божого Царства та ідентичність Церкви. Від цієї концепції залежать конкретні наслідки для еклезіології. Образ останніх речей, який репрезентує Євхаристію стається структурою самої Церкви. Йдеться мова про структуру, тієї Церкви, яка була сформована ще від античності та була передана через досвід Церкви. На цій базі збудоване те, що називається канонічна структура Церкви. Канонічна структура Церкви не є призначена лише для організативних потреб Церкви, але відображає есхатологічну структуру Божого Царства, тому що також і воно має свою структуру. Безперечно існують також канони, які не є безпосередньо поєднані з структурою Церкви. Натомість, ті, які відкликаються на структуру Церкви не лише поєднуються з догмами, але також із самою її іспостасю та правдою Церкви, якою є Боже Царство. Більше того, ці структури не можуть бути відмінні без відмінності образу Божого Царства.
Свята Тайна примирення
Гріх як відкинення активного співжиття з Богом
а) Розуміння гріху в грецьких отців.
Згідно вічного проекту Бога, в якому Христос займає центральне місце, та де не має місця гріх, Бог у своїй безконечній премудрості та доброті бажає співжити з людиною, здійснюючи це через свого Єдинородного Воплоченого Сина силою Святого Духа. Однак людина вільно відкинула цю Божественну пропозицію статися активною „співгромадянкою” в житті пресвятої Трійці. Натомість вона намагається створити автономне життя (бути незалежною від Бога), в наслідок чого її буття онтологічно вичерпується. Відкинути Бога для людини означає, відкинути джерело свого єства, означає відмежуватись від