фактом. Вони навіть абстрактно не кладуть проблему, для них було все ясно, що Христос „прийшов задля нас людей та задля нашого спасіння”, ніхто не міг заперечити, що Божий план полягає в тому, щоби обожествити людину, і задля цього творить людину, і це стається тільки через Ісуса Христа. Христос воплочується, бо без Христа ми не можемо існувати та не можемо знову бути відтворені, тобто йдеться мова про відтворення подоби Христа в нас. Навіщо ще гіпотези? Чи було доцільне воплочення чи ні? Отже Христос воплочується щоб нас спасти від гріху та дати можливість бути обожествленим, тобто бути Божим образом. Булгаков дуже просто пояснює цю позицію отців, каже візьміть „Вірую”, у якому чітко говориться: Христос воплочується для цих двох цілей „він задля нас людей і задля нашого спасіння (...)”. Це говорить про те, що воплочення є суттєво призначено для реалізації людського буття. Отже Христос воплочується, бо без Нього ми не існуємо та без Нього ми не можемо знову бути відтвореними,- це є відновлення подоби. Тому людина існує настільки наскільки вона є Христом.
Великий богослов, який фахово підсумовує це вчення є Максим Ісповідник: Не може бути обожествлення без Христа. А оскільки обожествлення репрезентує Божий проект спасіння, тоді воплочення є центром Божого плану. Однак, яка ж є остання ціль Божого плану Христос?, чи обожествлення людини? Христос у функціюванні до нас?, чи ми у функціюванні до Христа. Чи Христос є засобом для обожествлення людини? Ні, каже Максим. Отець має на першому місці у своєму плані Христа, а кожна людина є засобом у функцію ванні до Христа. Людина разом з цілим всеснітом, були створені длятого, щоб
здійснилось воплочення Слова. Ось як це описує Максим Ісповідник:
Таїнство Христа Святе Письмо називає „Христос”, і великий апостол це засвідчує такими словами: „таємницю, сховану від віків і від родів, а тепер об'явлену для його святих”(Кол 1,26). Цими словами він хоче сказати, що „таїнство Христа”, є той самий „Христос”. (...) Він є Божественною остаточною ціллю, задля якої все було створено” Спітеріс 86. Посилаючись на цей текст H. Hurs von Balthasar коментує, що порівнюючи зі схолястикою Максим Ісповідник, разом із Д. Скотом вводять у глибше розуміння богословії спасіння: спасіння не є спричинене гріхом, але через уніфікацію космосу з самим собою а через себе з Богом, це є остаточним мотивом воплочення H. Hurs von Balthasar, Liturgia cosmica, 289-270. Тому тільки у Христі здійснюється обожествлення людини. Не Христос у водношенні до нас але ми у відношенні до Христа. Ми є для того, щоб дати людськість Христу, (для того, щоб здійснити Божий План”, а Він нам дає своє Божество. Людськість є призначеною для Христа. Також Христос має потребу в нас, щоб прийнявши цю людскість міг нас обожествити. Йдеться мова про єдність, яка в останніх часах стається видимою у Христі.
Цей Божественний проект має подвійний рух. Цілу історію спасіня Максим Ісповідник бачить у цій подвійній динаміці. Він відштовхується від факту триєдності: Любов є вічний рух. Отець-Син-Святий Дух, який спочиває на Сині та вертається до свого джерела Отця. Бог забажав розірвати арку цього вічного руху – життя, щоб дарувати себе самого, також й іншим буттям, яких для цього створив. Це і є Його вічний Проект Спасіння, який має таку динаміку: від Отця через Сина у Святому Дусі. Він читає всю економію спасіння у цьому великому Тринітарному русі, який стається історією спасіння. Отже Отець розриває вічність, яка через воплочення Сина (бо один воплотився) входить в час, і стається нашою історією. Святий Дух не вертається просто до Отця, але спочиває на Сині і Його силою всупає в час та через Сина вертається до Отця. Це є вічний рух, це є життя у якому ми бажаємо брати участь, це є Бог.
Без Сина не може існувати Отець. Створіння є лише засіб, щоб можна б було створити Божий проект. Христос рекапітулює в собі усе створіння та зрекапітулювавши все в собі у Святому Дусі, який власне успроможнює багатьох зробити одним у Христі, та вже будучи з’єднаними у Христі вертаємось до Отця.
Отже 1 період: зшестя Бога через воплочення Христа до людини
2 період: вознесіння людини до Бога (період обожествлення людини – Церква).
Центром ж усього є Христос, і не існує історії без Христа.
Пневматологочний вимір Спасіння
Опрацювавши роль Бога Отця та Сина у економії нашого спасіння можемо коротенько підсумувати, що власне, Отець чинить наше ''обжествлення”, але стається воно через нашу "христифікацію" вже в “першому творінні”, а також, як ми побачимо, і в "новому творінні" тобто через відкуплення від гріху.
Однак, це все не могло б здійснитися, якщо б ми не були спочатку одуховлені Святим Духом. Спасіння здійснюється лише "у Святому Дусі". Адже Бог Отець нас Обожествлює через Ісуса Христа в Святому Дусі. Або іншими словами Бог Отець нас досягає та спасає, творячи з нічого, вдихаючи в нас своє життя та подобу з Його Сином. Святий же Дух є той, Хто робить актуально та реально можливим наше Спасіння, і то не лише для людськості в загальному, але безпосередньо для кожного з нас зокрема, тобто, як для особи.
Для того, щоб спасти, Бог нас перемінює у Святому Дусі
У економії воплочення, тобто у сходженні до людини, Бог