Систематичне опрацювання

1. Значення Оливопомазання

Говорячи про Оливопомазання, ми сьогодні більшість богословів відштовхується від біблійної концепції життя. Життя не можна ідентифікувати односторонньо, як добре функціювання організму, але з іншої сторони життя не є лишень потойбічною реальністю. Життя є передусім „реляція”: сопричастя з Богом, досвід любові з іншими та активна спроможність любити.

Однак життя є заплямлене смертю, яка не служить життю але спричиняє занепад через брак природних відносин, затвердіння серця, радикальну імпотенцію.

Класичним місцем, де досвідчуємо цю трагічну реальність, загрозу життю, є важка хвороба. Не йдеться тут мова про будь-яку хворобу, але про ту, яка паралізує творчі здібності людини, якими вона себе реалізує у спільноті як повноцінна особа. Йдеться про хворобу, яка віддаляє людину від друзів, яка знесилює діяльні здібності людини активно брати участь житті спільноти. Можемо дати визначення цій ситуації розумінням К. Ранера: «нависаюча загроза смерті» (K. Rahner, Kirche und Sakramente, 103; trad. it., 111), але цим не мається на увазі година смерті. Ця хвороба і є місцем для Св. Тайни Оливопомазання.

2. Значення: підтримка для спасіння та скріплення життя

Життя, яке знаходиться під загрозою спасається передусім тим, зонову зв’язуються обірвані зв’язки, завдяки яким людина є життєздатна та може діяльно любити. Власне це представляється у символах оливопомазання. Першим символом є присутність інших біля хворого. Вони приходять, щоб «асистувати», допомагати йому у боротьбі за життя. Іншими символами є їхні жести: покладання рук (символ близькості та любові), помазання освяченою оливою (символ їхньої опіки щоб укріпити його життя) та молитва, яка доручає його Богові. Молитва, яка просить допомоги, милосердя, асистенції, сили Святого Духа, визволення, спасіння, потішення. Цією молитву приносимо, щоб не залишити хворого самим у його слабості та його потребах. Близькість Бога має йому допомогти, скріпити його зі середини, принаймні визволити його від тягару гріху (який атакує життя, тому що руйнує сопричастя). Коли говориться про спасіння та піднесення з ложа хвороби, мається цим на увазі спасіння в ширшому розумінні йдеться про стан життя, який триває навіть поза фізичною смертю.

Отже можемо іншими слова сказати, що Св. Тайна Оливо помазання уділяється: в певній ситуації, у якій людина досвідчує на власному тілі радикальну загрозу для свого життя. Молитва та помазання спільноти Церкви стаються реалізуючим символом Божою близькості, яка спасає та підтримує. Вцей спосіб Церква здійснює свою благовістуючу місію, у якій Христос в особливіший спосіб опікується хворими, та благовістує Боже спасіння.

3. Еклезіологічне значення Оливопомазання

Оливопомазання презентує двояке еклезіологічне значення. Передусім служителі Тайни репрезентують спільноту Церкви. По друге, до літургійного життя Церкви також нежить дияконат. Іншими словами: до життя Церкви також належить практична опіка за хворими, боротьба за покращення умов життя тих, які фізично, економічно, чи духовно терплять, бореться не лише проти табу смерті але також проти бідності.

Свята Тайна Священства

1. Біблійне підгрунтя

1.1. Царі, священики та пророки в Ізраїлі.

У Старому Завіті зустрічаємо офіційні посаду, які були призначені для служіння Божому народу, були посланниками Бога. Особливо важливими з них були монархія та священство. Їхні завдання є різними, але мали теж спільність.

Цар був пастирем народу (2 Сам 5,2), був гарантом Божого закону (Пса 45,7+; 101), особливо оберігав права знедолених (Пса 72,l+; 4.12), представляє Божий народ перед Богом (1 Ца 8,30-54), представляє Бога перед народом («Божий ангел»: 2 Сам 14,17.20) благословляє народ Божим іменем (2 Сам 6,18; 1 Ца 8,55). Його інтронізація та уповноваження надається через ефективні символічні діяння (1 Сам 10,1; 2 Сам 2,4: помазання; Пса 110,1; 132,11: інтронізація), у якій Бог сам здійснює свій вибір, дар Його Духа, більше того приймає його сином (1 Сам 10,1; 16,13; Пса 2,7).

Священики мають завдання приносити жертву (Лев 1—7), благословити народ в Боже ім’я (Чис 6,22-27), виконувати обов’язки в святині (Лев 24,3-9) e укладає закони відносно очищення (Лев 13+), навчає народ Торі (Лев 10,11) проголошує сентенції у важливих юридичних питаннях (Втор 17,8-11). Після вигнання, завдання священиків зосереджується на культі. Служителем примирення є в першу чергу первосвященик. Священство зарезервоване виключно для «синів Арона» та ті, які належали до коліна Леві (Вих 28+) (ще інша традиція говорить, про «синів Садока»: Вих 40,46; 44,15). Лев 8 описує літургію посвячення первосвященика: обряди (облекання, помазання та посвячення) вважаються установленими від самого Бога (Лев 8,l+).

Але найбільшу важливість, щодо проповідування віри мали пророки, а особливо ті, які не належали до класу «profeti di professione», тих, які були офіційно установленні, але ті які говорили в дусі харизматичного покликання від Бога (Ам 7,14+). Ці Божественні пророки пророкували про знаки часу, кладуть перед обличчя помилки та катастрофи, живлять надією на спасіння, символічно представляють, на прикладі власного життя Божественне спасіння (Іс 8,18; Єр 16,1-13; 32,1-15). Таким чином вони вступають у конфлікт з владою (Єр 20,1-6; 26,8+; Ам 7,12s.). Їхнє життя та поведінка