Через те, що у католицькій теології подружжя “юридично-інституційний погляд чим раз більше поступається перспективі історії спасіння” (K. Lehmann/W. Pannenberg [Hrsg.], Lehrverurteilungen 1, 148) і біблійний мотив виходить на передній план, відкривається нова можливість порозуміння в екуменічному діалозі.

4. Систематична рефлексія

Задачею сучасної догматики є, по можливості, чіткіше вияснити внутрішню взаємопов’язаність між сакраментальним символом і сакраментальною подією благодаті: Християнське подружжя є символом здійснення “прийняття у любові” цілісної спільноти життя, в ній здійснюється любляче прийняття Богом свого народу та Ісуса Христа щодо своєї Церкви. Цей вислів буде розвинутий в наступному.

4.1. Прийняття у любові

“Я беру тебе за мою жінку ...” – “Я беру тебе за мого чоловіка ...” – Так починається формула вінчання, яка є конституюючою для подружжя. При тому вже згадуються два елементи християнського поняття любові: прийняття та спільнота. Третій елемент виявляється у вислові “Обіцяю тобі любов, вірність і чесність подружню по всі дні мого життя”. Той хто любить, посвячує себе у служіння для осягнення добра того, кого він любить.

Специфічною рисою подружньої спільноти є її цілісний характер. Це означає: (1) Подружжя є не тільки місцем реалізації спільних старань та духовного спілкування, але також місцем всеохоплюючої зустрічі людини на тілесному рівні. (2) Під подружжям слід розуміти не тільки спільноту певних інтересів, але спільноту спільної долі “як в доброму так і злому часі”. (3) Подружжя не слід розуміти як союз на певний обмежений час, але як проект, який слід реалізувати за час всього життя. Через те ми говоримо про любляче прийняття задля досконалої спільноти життя.

Оскільки слово “Любов” використовується сьогодні у дуже різних значеннях, необхідними є деякі уточнення: (1) Любов не означає: заволодіти іншим, але: добровільно дати йому себе та прийняти його “себедарування”. Свобода є передумовою та постійною умовою любові. (2) Хоча любов бажає реалізуватись у спільноті та через те прямує до того, щоб статись одним єством, але це не означає розчинення одного в іншому, на такий спосіб, що буде стерта будь яка індивідуальність, але передусім означає найбільшу близькість при одночасно найбільшій самостійності. (3) Хоча ерос-любов (захоплення, яке походить від іншого та бажання стати одним цілим) є суттєвим виміром подружньої любові, однак, все ж вона не повністю відповідає подружній любові. Основоположним виміром подружньої любові є аґапе: Згода, яка основується на вільному рішенні поставити себе у служіння іншому та його добробуту. Агапе включає в себе вірність: вона живе навіть тоді, коли “примхливий” ерос залишив закоханих (і створює тим самим новий шанс, коли ерос знову знайде між ними своє місце). Під життям у любові не слід розуміти райський стан гармонії та відсутності будь-якого конфлікту, але швидше пошук за розв’язком конфліктної ситуації, означає прощення, новий початок, сприйняття сутності іншого і також витривалість при тривалому відчуженні.

4.2. Символ, який здійснюється

Сакраментальність подружжя означає: що в прийнятті у любові між людьми є представлене і реалізоване Боже прийняття людей у любові. (що цим повним прийняттям у любові між чоловіком та жінкою представляється і реалізується Боже прийняття людей у любові (Христос і Церква).) При тому потрібно термінологічно розрізняти багатоступеневу символіку.

Початком всього є союз Бога з людством. (Бут 9,1-17; 15,1-21), що конкретизувався в союзі, який став для Ягве та Ізраїлю історією спільної долі, яка була оспівана пророками у образі жениха, який вибрав собі дружину, заключив з нею союз, є боляче вражений її невірністю, але все ж не залишає її (напр. Єзек 16).

Реальний символ цього прийняття у любові зі сторони Бога є ідентифікація у любові Христа з своєю Церквою, за яку він себе видав, яку він любить, “годує та доглядає” як “своє власне тіло” (Єф 5, 25-32). Це відношення Христа до Церкви можна назвати символом реальності чи символом, який здійснюється. У цьому символі по перше виражається відношення Бога до людства (так, що на прикладі Ісуса Христа можна побачити як Бог відноситься до людей) і по друге концетрується і стає новою дійсністю.

Символом сакраментальної реальності - ідентифікації у любові Христа з Церквою (і тому також: відносин любові Бога до свого народу та людства) є прийняття у любові між людьми. (Реальним символом любові Христа до Церкви та символом Його ідентифікації з нею (а тому також єдність, повна любові, Бога з Його народом та людством) є любов’ю та взаємним прийняттям між людьми. Таке прийняття є в свою чергу ілюстративним символом, який дозволяє розпізнати та досвідчити те, хто саме є Бог, а також є реалізуючим символом через який, Божа любов є присутня тут. Воно є знову ж очевидним знаком, по якому можна розпізнати і довідатись, яким є Бог, та символом, який реалізується, та через який є дійсно присутнім Боже звернення: “Бога ніхто ніколи не бачив; коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває” (1 Ів 4,12). Де є любов, там є Бог.

Класичним місцем такого прийняття у любові є подружжя. (Не випадково, в Біблії, воно стається образом любові і вірності Ягве.) він є біблійним образом звернення (Zuwendung)