В той час, коли поганський світ намагається подолати історію, відкинути її, в юдео-християнські традиції Бог є Богом історії, Історії Спасіння.Отож, якщо християнська історія базується на Історії спасіння а не на міфі, тоді повстає проблема. Бо справді міф можна повторювати, натомість історичну подію ніколи. Минуле як історичну подію неможливо повторити. Те, що ми славимо є актуальне преображення (перемінення) Божого народу. Це є актуальне здійснення того, що ця подія несе в собі. Напр.. Вихід, з історичної точки зору, як історія маленької громади не має великого значення, але ця історія для єврейського народу стається символічною подією Божого діяння для свого народу. Це є обітниця для вас та для всіх поколінь. Синай є минулою подією, але вона сталась символом того, що триває до сьогодні: це є тривання обітниці, яка дає нову якість життя. Кожного разу, коли Божий народ славить, робить поминання – ця реальність актуалізується, стається діяльною. Між християнами та євреями є деяка відмінність в розумінні часу, тобто в есхатології. В НЗ відбуваються дві речі: по перше, як каже Кульман, інакше розділяється час. Вже більше ми не очікуємо спасіння, бо воно є тут у Христі, і хоча об’явлення його парузії ще очікуємо. По друге, НЗ рекапітулює та персоніфікує всю історію спасіння в Христі (Єв 6; Єф 2). Те, що для євреїв є Кінець історії, для нас стається Центром: Пасха є центром історії. Власне в цьому християнський культ відрізняється від всіх інших існуючих культів.

Д) Персонізація культу в НЗ

Те, що ми славимо не є просто подія, але Особа, хоча це не виключає історії. Того, кого ми славимо є Христос, який жив у історії, але який є прославлений. Отож є лишень Ісус історичний та Прославлений.

У Старому Завіті

Центральним “символом” СЗ є “Вихід Ізраїлю з єгипетської неволі”. Ця подія є історично достовірна. Втеча з Єгипту, перехід через море, процес формації ізраїльського народу стається для Ізраїлю вирішальним досвідом з Богом: Бог його вибирає, його визволяє, його спасає і дається пізнати себе у цих подіях як Jahveh, як визволителя, спасителя і Бога сильного і довіри гідного. Щорічне свято Pesach робить знову актуальним та реальним цей досвід з Богом. Воно є так би мовити символом в символі: розповідь та повторення у ритуальній грі пригадують початок історії з Ягве, і таким чином ця сама історія стається знову реальністю Ізраїля.

Реалізуючий символь любові та зацікавленості Бога є передусім Тора. В ній об’являється вибрання Ізраїлю, нею Бог робить можливим для свого народу жити повноцінне життя в обітованій землі. Закон не є звичайним словом, але має важливе життєве значення більше того “воно є вашим життям” (Втор 32,47: “Бо це для вас не слово порожнє, воно життя ваше, і цим словом ви продовжите дні на цій землі”; 4,32-40). Воно читається урочисто вголос (Втор 31,10-11), над його мудрістю необхідно роздумувати день і ніч (Пса 1,2).

Сакраментальну структуру мають також пророчі символічні дії: Ілья покриває власним плащем Єлисея, і таким чином він стається його учнем (1 Цар 19,19-21); Осія одружується з повією і цим самим показує відношення та поведінку Ягве до свого вибраного невірного народу (Ос 3,1-5; 1,2-9); Єремія, незважаючи на те, що є ув’язнений, купляє поле і таким чином пророчить те, що “будуть купуватися доми та поля й виноградники в цьому Краї!” (Єр 32,6-15) ітд.. «між символічними діями та реальністю, яку представляє символ існує так званий сакраментальний реальний зв’язок ... пророчі діяння не є лишень виражаючим засобом, але ma діями, які є заангажовані в реальну подію про йдеться мова; тобто не йдеться лише про вражаюший символ, але у найвищій мірі ефективний та преображаючий» (G. Fohrer, Handlungen, 115s.).

Вся історія Ізраїлю має характер символу. У більш ширшому розумінні увесь створений світ а особливо людина, яка була створена на образ і подобу Божу, тією метою, щоб Бог міг дарувати себе створінню, є “символом” Власне у створінні Бог об’являє свою силу та благовоління.

В Новому Завіті

У НЗ недвозначним символом Бога є Ісус Христос. Те, що Бог робить для людини ми можемо дізнатись зі слів та діянь Христа. Наприклад: Ісус «торкається» прокаженного (Mк 1,41), під час культу в синагозі ставить людину із сухою рукою посеред храму (Mк 3,3), глухонімому вкладає пальці у вуха, доторкується його язика пальцем зі слиною (Mк 7,33), кладе руку на плечі скривленої жінки (Lк 13,13): таким конкретним та тілесним способом Бог діє з людиною. Участь у трапезі Христа з митарями та грішниками розуміється як символ Божої солідарності з усіма людьми (Mк 2,15s.; пор. Lк 15,2 Mк 2,17; Lк 15,3-32). Однак ці символи не репрезентують лишень визволяючу та оздоровляючу близькість Христа, але передусім її втілюють: «Якщо я виганяю демонів Божим пальцем, то це означає що до вас прийшло