і свідчення віри необхідні для спасіння, бо Господь сказав: “ Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречуся перед Отцем моїм небесним ” (Мт.10,32-33). Також віра є початком вічного життя, оскільки вона дозволяє людині зазнавати радості і світла блаженного видіння – мети її мандрівки на землі. Від самої людини залежить чи вона спасеться через неї, тому що спастися можна через віру. Але не у всіх є ця чеснота віри і примусити їх вірити це буде не правильно, тому що вийде так що одна людина нав’язує іншій людині те, чого вона не хоче. Віра повинна бути добровільною і на це наголошує другий Ватиканський Собор: “ Людина повинна самохіть відповідати Богові, вірувавши; тому нікого не можна проти його волі змушувати до прийняття віри. Бо акт віри по своїй природі є добровільний, тому людина, відкуплена Христом Спасителем та покликана через Ісуса Христа на всиновлення, не може приступити до Бога, який об’являється, хіба що за спонукою Отця підчиниться Богові розумним і свобідним послухом віри ”[ 1,п. 10].
Чеснота віри є дуже необхідною, тому що завдяки їй людина може осягнути спасіння, вічне життя. Віра допомагає оминути гріх, добре і гідно молитися та гідно приймати святі тайни, а також практикувати головні чесноти – послух, витривалість у терпінні і праці та братню любов до ближнього. Щодо цього, то дуже гарно святий Іван Золотоустий пише про віру. Він порівнює її зі щитом: “ Віра – це щит, а щит перший приймає ворожі удари і зберігає в цілості зброю … Віра – це щит, що охороняє тих, що вірять не досліджуючи…” [ 6,с.34 ]. Допоможе людині зберегти цей щит Символ віри, який є найкращим просвітленням для її розуму.
2.1.2 Надія.
Божа чеснота надії проявляється тоді, коли людина сильно очікує від Бога вічного щастя й усього, що їй необхідне і корисне для здобуття. Найперше вона повинна надіятися на те, що отримає прощення своїх гріхів та Божу ласку. Але для того, щоб ця надія була виправдана, потрібно щиро співпрацювати з Божою ласкою. Потрібно завжди надіятись на Боже милосердя і не полишати цієї надії, бо “Господь любить тих, що його бояться, що його милості чекають”(Пс.147,11). Людині потрібно надіятись і на те, що після її смерті вона буде у Царстві Божому, буде радіти Його присутністю. Надія робить її щасливою, додає сили у тяжкі хвилини її життя. Звісно, що людина має надію не тільки на Бога, але й надію на інших людей. Вона очікує, чогось, що їй допоможе здобути, можливо, краще становище у суспільстві чи матеріальне забезпечення. Така надія є маловажна, бо вона не відноситься до Бога і не спрямована до вічності. Така надія не буде чеснотою, а тільки надія на Бога дає людині духовну радість і саме вона являється чеснотою.
Надія є плодом віри. Людина надіється тоді, коли має непорушну довіру, тобто, коли б людина не вірила в Бога чи могла б мати надію на Нього? Напевно, що ні. Надіятись можна тоді, коли людина знає, що “ мета для осягнення не є оманою, особливо коли ця мета вже відома, як завдаток Святого Духа” [12, с. 136 ]. Також надія є передумовою любові досконалої. Якщо любов є досконалою і безкорисною любов’ю до Бога, то надію можна назвати любов’ю менш досконалою. Вона вводить людину в любов. Вона “відповідає прагненню щастя, вміщеному Богом у серці кожної людини, вона висловлює сподівання які надихають діяння людей; вона їх очищує, щоб спрямувати до Царства Небесного” [2, c. 431 ] . Надія допомагає людині в її боротьбі проти різних злих помислів, бажань, спокус, пристрастей. Для того, щоб у цій боротьбі людина вийшла переможцем потрібно відректися від себе, тобто відкинути всяку надію на себе, а закріпити в серці надію на Бога. Людині потрібно всім серцем відчувати, що їй рішуче не має на кого надіятися як тільки на одного Бога і тільки від Нього вона може чекати всякого добра та допомоги. Коли людину очікують якісь випробування надія дає їй радість у цих випробуваннях: “Веселі в надії, в горі терпеливі”(Рим.12,12). Вона виражається в молитві і живиться нею, особливо в молитві “ Отче наш”, яка коротко подає все чого надія дозволяє людині прагнути.
2.1.3. Любов.
Любов – це Божа чеснота через яку “ ми любимо Бога понад усе задля Нього Самого, а наших ближніх – як самих себе задля любові до Бога “ [2.c.432 ]. Любов серед Божих чеснот є найбільшою. “Тепер же зостаються : віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них любов” ( 1 Кор.13,13). Вона є влита Богом у людські серця через Святого Духа і базується на двох заповідях любові: “ будеш любити Господа ,Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга : будеш любити ближнього твого, як себе самого” (Мр.13, 30-31).
Любов до Бога розгорається у серці тоді, коли людина роздумує над тим, що Бог для неї вчинив. Він її створив на свій образ і подобу, дав безсмертну душу, прикрасив її
