Цю чесноту мужності має та людина, що чинить щось добре задля вічної нагороди. Однак “ ті люди, що беруть участь у спортивних змаганнях, долають гірські ріки, підкорюють вершини, дресирують диких звірів є мужніми, але вони не мають чесноти мужності, тому що дбають насамперед про земні блага. Існує і мужність осуджених. Це люди, які знають про Божу кару, вперто люблять дочасні речі, і ладні за них віддати життя” [18,с.354 ].

Чеснота мужності потрібна людині для того, щоб вона могла вірно здійснити волю Божу, здобути тривалі чесноти, збирати багато заслуг для неба. Коли вона не матиме цієї чесноти, то може зійти з цієї дороги, що веде до Божого Царства. Сам Господь сказав, що: “Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт.11,12). Святий Василій Великий теж закликає здобувати мужність, бо це дорога до небесних вінців: “ На всякий труд будь нездоланним силою волі і душею незломною у небезпеці. З охотою переходи з краю до краю, з моря на море…Будьте мужні, біжіть дорогою до небесних вінців у Христі Ісусі Господу нашім, що йому слава на віки, амінь” [6,с.153. ].

2.2.3. Справедливість.

Справедливість – щире прагнення волі віддати кожному те, що йому належить. Справедливою є та людина, яка віддає кожному те, що йому належить: Богові – честь, владі – послух, підлеглим – нагороду чи кару, собі рівним – справжню любов ближнього [ пор.18,с.354 ]. Справедливість стосовно Бога називається “ чеснотою релігійності”. Стосовно людей вона вчить поважати права кожного, встановлює гармонію між людьми, яка сприяє рівності стосовно осіб і спільного добра [пор.2,с.429 ].

Людина, якій притаманна ця чеснота бачить добро в іншій людині. Вона розуміє, що всі є створені і через гріх є обмежені і, що кожна людина має свої хиби. Проте людина є створена з Божої любові і вона сама у собі є доброю. Справедлива людина бачить також і добро, яке хтось чинить, приймає спосіб життя іншого. Кожна людина є неповторна і справедливість говорить людині шанувати цю неповторність, оригінальність іншої особи, свого ближнього. Не накидати свого способу думання, своїх уподобань чи примх, тому що кожна людина має право існувати, думати, вибирати, любити .

“Бути справедливим означає вірити, що кожна людина – розумне свобідне створіння та волелюбна особа. Справедлива людина спізнала себе, знає себе саму, свої уподобання та розуміє іншого” [13, c.223]. Справедливість спонукає віддавати другому те, що йому належить не з примусу, а з почуття обов’язку і з любов’ю. Справедливість – це любов ділом виявлена, вона не є односторонньою, що каже людині віддавати належне іншому , але й приймати те, що їй належить. Це також і обмін знаннями, вміннями, пережитими досвідами – це духовне і культурне взаємне збагачення.

Як і всі інші чесноти, справедливість також основується на любові. Не маючи любові людина не буде мати пошани, щирості, послуху щодо інших. Сам Господь людей причислює до блаженних кажучи: «Блаженні, голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться” (Мт.5,6). Ті, що прагнуть справедливості, досягнуть її без сумніву і на небі здобудуть спокій, оглядаючи Божество. “ Якщо голод і спрага не дуже приємні речі, то жага зростати в пізнанні і святості поєднуються з радощами і зовсім не порушує спокій душі (Св.Тер.). Щиро прагнучи справедливості, стаємо здатними прийняти Божу ласку. Прагнучи справедливості можуть надіятися на спасіння. “Хто прагне справедливості, ніколи не думає, що вже досягнув своєї мети, ніколи не скаже: “Досить!” Він постійно прямує до справедливості. Лише вічний голод заслуговує вічного підкріплення” (Св.Верн.)” [18, c.416. ] .

Людині необхідно здобувати цю чесноту тому, що це є воля Божа і вона необхідна, щоб здобути мир та порядок. Бо коли провідники спільноти не будуть справедливими чи її члени не будуть дотримуватися своїх обов’язків та порушуватимуть свої права, то та спільнота не буде стійкою і є під ризиком розпастися. І для того, щоб не було такого хаосу потрібно наполегливо розвивати цю чесноту, просячи допомоги в Бога, відривати своє серце від тимчасових цінностей та часто розважати над обов’язками, які на людину покладає справедливість.

2.2.4. Поміркованість.

“Поміркованість є моральною чеснотою, яка стримує потяг до задоволень і забезпечує рівновагу у використанні створених благ” [2.c.429]. Вона дозволяє людині мати всьому місце, пору, час і міру. Поміркована людина не буде понад міру їсти й пити, але стільки, скільки потрібно для підтримування життя та здоров’я. Вона буде правильно розподіляти час для праці і час для відпочинку, тобто не буде весь час працювати, забуваючи про те, що є ще щось інше окрім праці, наприклад, родина, ближні, Бог. Також не буде сидіти без діла будучи лінивим сплюхом. Поміркованість також потрібно мати і у одежі, потрібно одягатися пристойно і відповідно, щоб це не було загрозою для здоров’я людини і згіршенням для оточуючих.