План

Вступ………………………… ……………………………………………..3

І. Загальні проблеми формування духовності.............................................5

§ 1.1. Поняття про духовну цінність і формування її в особистості........5

§ 1.2. "Духовне виховання і самовиховання цілісної людини.".................8

ІІ. Шляхи формування духовності...............................................................12

§ 2.1. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості..12

§ 2.2. "Ідеал духовності."..............................................................................14

§ 2.3. Духовність і виховання її у школярів................................................20

ІІІ. "Через пісню – у світ духовності"..........................................................26

Висновки........................................................................................................32

Основна використана література.................................................................34

Вступ

На даному етапі розвитку нашого суспільства однією з найважливіших засад теоретичної концепції та практичної діяльності школи є орієнтація на формування високоморальної особистості, виховання духовності майбутнього нашого суспільства.

Як зазначається в Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття), сьогодні перед школою стоїть завдання "забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації."11 Державна національна програма "Освіта" Україна ХХІ століття . – К., 1994. – с. 6

Протягом століть українське національне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової матеріальної і духовної культури, які утверджують добро, любов, красу, милосердя, справедливість у всіх сферах життя.

Аналізуючи причини, що привели систему освіти до кризового стану, переважна більшість педагогів акцентують увагу на питання освітньої політики, передусім на так званому залишковому принципі її фінансування, реалізація якого поставила школу та вчителів у незавидне матеріальне становище. Між тим, криза сучасної школи проявляється не тільки в її чисельних економічних проблемах, але і у проблемах духовно-морального та культурного характеру.

Україна впевнено наближається до ХХІ століття як новопостала національна держава, що потребує адекватного та національного виховання дітей та молоді.

Адже в національно свідомих, гарно вихованих українських дітях – наша надія, майбутнє нації, самостійної Української держави.

Під українським національним вихованням розуміємо цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний вплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної і мовної єдності, національну неповторність і вагомість.

Справжнім вихованням стає те, що послідовно викликає у діяльності власні сили, задатки й здібності дитини, підготовляє її до такої стадії самовсебічного розвитку, коли виховання здійснюється головним чином зусиллями самої особистості, переростає у самовиховання.

Відірваність виховання від національних культурно-історичних традицій породжувала відчуженість підростаючих поколінь від родини, народної культури, рідної мови, моралі, духовності.

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Процес національного виховання – формування особистості і національної свідомості, підготовки її до життя, місця у суспільстві, де вона може принести максимум користі Україні й відчути власне задоволення.

І. Загальні проблеми формування духовності

§ 1.1. Поняття про духовну цінність і формування її в особистості.

Розвиток вільної, гуманної і відповідальної особистості безпосередньо пов'язаний із системою її духовних цінностей. Адже духовність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на моральній культурі людства. То й цілі і наміри духовно зрілої особистості і вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому вони виконують функцію вищого критерію орієнтування в світі й опорне для особистості самовизначення. Така особистість активно використовує їх для розв'язання не побутових, а насамперед смисложиттєвих проблем, пов'язаних з "вічними питаннями" людського існування. Якраз ієрархія духовних цінностей, з одного боку, не дає змоги особистості розчинитися в емпіричному бутті, втратити справжні сутнісні потенції, а з іншого – дає можливість існувати і діяти вільно, тобто свідомо, цілеспрямовано, виходячи з самої себе.

Про духовну цінність можна говорити лише тоді, коли ставимо запитання: заради чого здійснюється діяльність людини, в чому сенс досягнення тих або інших цілей, прагнень, намірів ? Тому сфера духовних цінностей включає сенс життя, любові, добра, зла тощо, тобто ценз загальних моральних категорій. А коли це так, то людина завжди усвідомлює свої духовні цінності на противагу різного роду особистим цінностям, які далеко не завжди мають усвідомлений характер. Зважаючи на її складність і значущість, метою справжньої освіти, мають стати моральне самоусвідомлення, виховання та розвиток духовних якостей. Кожній дитині слід прищепити, так би мовити, смак до духовної сторони життя. Лише особистісно-орієнтована освіта може досягти цієї мети.

Вона має базуватися на таких засадах:

свобода, відповідальність, справедливість, творчість, співпраця;

дитяча самодіяльність, її активний характер;

вільна, творча, продуктивна праця, як база виховання;

розвиток творчої індивідуальності (при цьому індивідуальність не суперечить колективізму й культурі, а навпаки, справжній колективізм і справжня культура пов'язані з розвитком індивідуальності);

виховна полісистемність (індивідуально-типологічна диференціація вихованця вимагає відповідних виховних систем).

Духовна цінність, ще набула для людини особливої ваги лише тоді стає домінантою її "Я", коли постійно спонукає до відповідних вчинків. Йдеться, власне, про міру її значущості, тобто про силу її емоційної енергії, оскільки від цієї сили залежатиме, чи виникне в суб'єкта імпульс до моральної дії, чи ні. Якщо особистість ставить до духовної цінності відсторонено, якщо розтотожнюватиме себе з нею, позитивного результату очікувати марно. І навпаки цілковите злиття особистості з духовною цінністю надає їй необхідної спонукальної сили. У такій цілісності – таємниця дієвої духовної особистості. Злиття, про яке ведемо мову, не є пасивним актом, стратою себе. Тут відбувається не заволодіння від своїх нижчіх прагнень і активне вживання в суть певної духовної цінності. Це продуктивний і цілком творчий процес.

Духовні цінності є адекватними індикаторами розвиненої особистості, за допомогою яких вона впізнається. Більше того, особистість володіє цими цінностями як власними якостями.