Велику увагу проблемі духовного розвитку приділено в концепції щколи розвитку.

Сучасна наука, практикуючи людину як мікрокосмос, визнає її сутність у постійному русі, духовному перетворенні себе, самовдосконаленні та самовихованні, в актах виходу за свої межі.

У чому полягає зміст духовного самовиховання ? У всі часи і у всіх народів вважалося, що зміст морально-духовного виховання знайшов втілення в духовно-релігійних вченнях. Усі релігії грунтуються на одних і тих самих духовних істинах, проголошують один незмінний моральний закон і показують приклад шляхетного морального життя. Шляхи в них різні, але мета одна: допомогти людині через очищення досягнути досконалості і прийти до Бога.

Г. Ващенко, видатний український педагог, писав: "Все виховання української молоді мусить бути проникнуте християнським духом."11 Ващенко Г. Роль релігії в житті людства і релігіене виховання

молоді // Визвольний шлях. – 1954. – № 6.

У сучасній педагогіці формуванню душі відповідають такі напрями виховання: моральне, розумове, естетичне, громадське, екологічне. Всіх їх досить грунтовно розроблено. Але на наш погляд, вини не мають загальної серцевини – духовної основи, що поєднувала б їх в єдина ціле у формуванні цілісної людини.

Як виховати людину, щоб вона досягла високого рівня духовності ? Р. Немов, говорячи про вищі риси духовносвітоглядного характеру, стверджує, що їх можна виховувати в людини протягом усього її життя.22 Немов Р. Психология: В 3 кн. Кн. 2: Психология образования. –

М., 1995.

Аналіз джерел з проблеми духовного виховання свідчить, що в навчально-виховному процесі для розвитку душевно-духовних якостей важливі такі чинники:

введення спеціального предмету "Основи духовного виховання" для молоді, і відповідно, гуманізація (одухотворення) шкільних предметів, які безпосередньов пливають на формування цілісної людини.

аналіз душевно-духовних якостей серця, розуму і волі, які слід культивувати на шляху самовдосконалення;

ознайомлення з різноманітними методами, за допомогою яких можна досягти розвитку цих душевно-духовних якостей.

Для становлення духовності людини важливо формувати її високі почуття, особливо виховувати сердечні якості.

Формування цілісної людини передбачає виховання і самовиховання тіла, душі, духу. Формування людини біоінформаційного рівня має спрямовуватися від самопізнання до пізнання Бога в собі. На цьому шляху можна виділити етапи:

самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль своїх фізичних якостей, пристрастей, почуттів, думок, виявлення власних світлих та тіньових сторін;

духовно-фізичне самовдосконалення;

формування позитивних духовно-душевних якостей (контсруктивні думи, вищі почуття, виховання вищої волі);

робота в напрямку виходу за межі власного "Я" і злиття з Творцем.

Предмет "Основи духовного виховання" має ознайомлювати молодь:

з основами християнського виховання, яке визнає участь Вищого світу у розвитку особи і одним з важливих завдань вважає формування в дитини добра;

з порівняльною історією релігій усіх народів, яка дає уявлення про духовну еволюцію людства, духовні цінності інших народів;

з життєписами і настановами святих українського народу і людства;

з основними положеннями космічної педагогіки (призначення людини на землі, космічні закони карми, перевтілення, свобода волі), що розкриваються в живій етиці.

ІІ. Шляхи формування духовності

§ 2.1. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості.

(О. П. Рудницька)

Розуміння культури, як носія людського в суб'єкті пропонує В. С. Бібнер. На гуманістичному значенні культури наголошував А. Швейцер, який вважав, що духовне вдосконалення індивіда є метою будь-якої культури. Звідси стає зрозумілим, що людина в культурі присутня не лише як її творець, а й як головний результат. Розвиток її особистості, духовного світу є найважливішим завданням культурної діяльності, зокрема в галузі мистецької освіти. У цьому аспекті на увагу заслуговує категорія духовності, що становить синтетичну ознаку людської сутності. З категорією духовності співвідноситься потреба пізнання світу, смислу і призначення свого життя. Людина духовна тією мірою, якою вона замислюється над цим поняттям і прагне отримати на них відповідь.

Численні тлумачення духовності розкривають її синкретичність, яку можна узагальнити поняттями людяності.

Це слово – символ органічно пов'язує поняття духу й душі як констатуючі елементи внутрішнього світу особистості. Саме душевне тепло і відкритість, що становлять складові духовності, свідчать про її співвідношення з моральністю людини і доводять можливість зведення цього феномена до свідомості суб'єкта. Духовність має бути осмисленою сукупності різних явищ психіки, комплексу знань та ідеальних уявлень особистості.

Асоціативний фон духовності первісно мав релігійну забарвленість. Вона століттями означала звернення людини до всесвітнього трансцендентального розуму, відображала уявне існування надприродніх сил внутрішню трепетливість релігійного виміру людського буття. Але духовність не можна важати синонімом релігійності. Безумовно, що ті люди у кого віра і відповідні правила поведінки інтерноризовані, мають риси духоності. Але й духовною може бути людина, яка не є релігійною. Духовність – це наукові знання, вміння розібратися у світі, усвідомлення своєї невідокремленості від природи та вищих цінностей життя.

Вплив мистецтва на розвиток духовності зумовлюється тим, що художні твори можуть опосередковано передавати найінтимніші процеси внутрішнього життя індивіда, розкривати складний комплекс його свідомих і несвідомих реакцій. Проникнення у глибокий смисл мистецтва, який передає гру тембрових і гармонійних баро музики, ритм поезії, пропорції архітектури вимагають рецепцію напружених переживань, роздумів, діалогів із самим собою, що пов'язані як з суб'єктивною реальністю існування твору, так і з внутрішньою діалектикою сприймаючого. За словами Гегеля, потреба у спілкуванні з мистецтвом виникає під дією прагнення людини духовно усвідомити внутрішній і зовнішній світ, уявити його як предмет, в якому вона впізнає своє особисте "Я". На думку філософа, розмірковуючи над мистецькими творами, людина може піднятися до досягнення вищих духовних цінностей, які закладені в ньому, та через них усвідомити самого себе.

Духовне осяяння завжди пов’язане з особливою насолодою або стражданням, які проводять ставлення людини до художнього твору з повсякденної