Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993. – с. 241.

Педагогіка, як наука і мистецтво виховання (за словами О. В. Духновича "художество художеств"), прагне до ідеалу досконалої людини. Аналіз і синтез культурно-історичної спадщини дає можливість дає можливість намалювати ідеал українця як людини з сильним і мужнім характером, лагідної і щирої душі, щедрої, гостинної і доброзичливої, свободолюбивої і чуйної, дотепної і жартівливої, талановитої і працьовитої. Це вічний правдошукач, славний господар, добрий хазяїн, мужній захисник свого родоводу і Батьківщини.

І. Франко звертаючись до галицької молоді, говорив: "Здобувайте знання, теоретичне і практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних лювові до свого народу і здібних виявити ту любов не потоками сумних фраз, а невтомною тихою працею."11 Франко І. Я. Одвертий лист до української галицької молодежі //

Т. 6. с. 241.

Враховуючи національні особливості школярів, нам необхідно всі сили зосередити на тому, щоб виховати їх розумними освіченими людьми, які вміють керувати своїми почуттями і мають міцну волю для досягнення задуманого.

Центральною ланкою виховання таких громадян повинна стати національна школа, вчителі якої мають сформувати у вихованців гордість за свою національну історію, культуру, мистецтво, прагнення примножувати культурно-історичні здобутки народу, вміння відстоювати свій народ і свою землю від усяких посягань.

Василь Грачовський писав: "І ми українці вважаємо хребетним стрижнем школи пройняті національним духом науки і країнознавства, в склад якого входить мова, література, історія, музика українського народу та географія земель, заселених українцями.

Ми свідомі того, що українське покоління виховане тільки школою з українською мовою навчання, але просякнута наскрізь національним духом не зі становиська боротьби і ворожості до сусідів, а зі становиська любові до рідного краю.

Тому школи з українською мовою, які помножують, занедбають або нехтують науку українознавства, уважаємо за ненаціональні установи, бо вони сповняють своє завдання недостатньо.

Коли школа з українською мовою навчання не має того хребетного стовпа, то вона виховує бузхребетну інтелігенцію, яка в хвилі бурі і натиску готова до зрадництва, як безхребетна, здібна до ренегатства не тільки свого народу, але й держави..."22 Головацький В. Українознавство у вихованні молоді. // Перший Український

педагогічний конгрес. 1935. – Львів, 1938. – с. 90 - 91.

Безнаціонального виховання нема. Кожна нація має своє національне виховання, підпорядковане властивому для неї світовідчуттю. Критерієм оцінки якості виступає його здатність забезпечувати духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь минулих, сучасних і майбутніх.

Духовний їх зв’язок – це обопільне добро дітей і батьків, благо родини, народу, нації, України. Дітям він дає почуття впевненості, безпеки, охорони, життєвого оптимізму, а батькам – віру в світлу долю своїх дітей, гарант того, що їхня справа переходить у надійні руки, що за здійснення їхніх ідей будуть змагатися потомки.

Наші діти – це наше майбутнє. Майбутнє українського народу, нації, Української держави. Тому, здійснюючи національне виховання, маємо заглядати до нашої педагогічної скарбниці, набутої в минулому, при її допомозі заглиблюватися в сучасне, щоб належно осягнути прийдешнє.

Уже тепер слід готувати дітей до того, щоб вони вміли жити у новому суспільстві, самостійній Українській державі.

Дасть Бог, що при активному сприянні добре поставленого українського національного виховання й шкільництва наша Вітчизна досягне свого історичного призначення.

Немаловажну роль у вихованні дітей та молоді, як і колись, так і тепер, разом із загальноукраїнським і вселюдським компонентом відіграє локальний фактор. Особливо це стосується дошкільнят та молодших школярів. Чималий педагогічний вплив він має і на підлітків та старшокласників. Адже в ньому йдеться про те, що дітям найближче і найдорожче: рідна хата, садиба, родинне гніздо, рідні батько й ненька, домашні реліквії, українська (материнська) мова, навколишня природа, село (місто), сад, поле, народна мудрість, фольклор, місцеві звичаї, традиційні свята, обряди, символи, ремесла і промисли, участь у загальній праці, іграх і забавах разом з ровесниками, імена славних краян, однокласників, героїв ОУН-УПА, стрілецькі могили.

У виявленні духовності школярів особливе місце посідає розумова діяльність, яка повинна стати для кожного учня, за образним словом В. Сухомлинського, вогником захоплення, величчю й красою людського духу. "Справжнє одухотворення виявляється тоді, - підкреслював В. Сухомлинський, - коли постійно відбувається внутрішня робота думки і душі, коли моральні цінності, які розкриває вчитель, стають не тільки особистим надбанням учнів, а відбиваються у їхніх взаєминах з товаришами, у ставленні до людей."11 Сухомлинський В. С. Щоб душа була пустою // Вибрані твори: у 5 т. –

К., 1976 – 1977 . – т. 5.

Це і є духовна діяльність, на яку така бідна поки що школа і без якої немислиме виховання. Тільки ця діяльність і породжує в їхній душі те святе і непорушне, що стає моральним осердям людини.

ІІІ. "Через пісню – у світ духовності."

Хоч які б вітри віяли упродовж віків над нашим отчим краєм, хоч які громи-блискавки злітали над ним, - з народом нерозлучно була його пісня, що увібрала в себе гіркий присмак героїчної долі, яку історія виважила рідній землі.

Народна пісня!