Прикро, що уроки музики в загальноосвітній школі закінчуються (за навчальним планом) у 8 класі. Саме тоді (9 – 11 класи), коли наступає час соціального дозрівання молоді, вони залишені самі собі, кинуті напризволяще. Звідки і витоки бездуховності, байдужості, естетичного невігластва і сліпого поклоніння чужому. "Брейк", "метал", "реп", "рок", які заполонили нашу естраду і танцювальні зали, а також засоби масової інформації, навчають наших дітей і молодь безмелодійної музики, пропонують істеричний крик і вереск, конвульсивні, напівбожевільні рухи. Це не може не хвилювати педагогів, митців, носіїв та поборників національної культури.

Привертає до себе увагу ще одна "нова" хвиля у нашому пісенному мистецтві. Сьогодні молодь скаржиться що українська пісня, естрадна музика відстає від потреб і запитів часу, що треба сьогодні "доганяти", надолужувати втрачене, тобто широко відкривати двері зарубіжній естраді і на її зразках творити нову національну естраду.

Для молодих народна пісня щось архаїчне, віджиле, не модне. Сьогодні серед школярів особливий статус посідає той, хто придбав найдосконалішу записувальну та відтворювальну техніку.

Якщо з вікон світлиці або квартири звучить народна пісня чи музика, то це, на їх думку, є ознакою того, що там живуть недалекі простачки, які не розуміють "справжньої" музики.

Тому й не дивно, що випускники шкіл, за проведеними дослідженнями, спромігся лише на елементарний мінімум, який обмежується засвоєнням 9 – 10 народних пісень. Це жалюгідне знання пісенних надбань нашого народу породжує духовну пустоту, яку швидко заповнює масова пісення культура, що подає нам найгірші, спотворені зразки духоності, породженої недорозвинутим, недозрілим естетичним смаком, на естетичній обмеженості значної частини української молоді.

Децибели руйнують не тільки голос і слух. Вони руйнують і душу. Це своєрідний музичний опіум, музичний наркотик. Він несе відчуження і творчу бездіяльність. Така музика – антипод масової народної пісні, яка під пресом бездуховності деформується, спотворюється, поступово зникає.

Щоб зруйнувати, а надалі й зупинити цей згубний процес духовної деградації учнівської молоді вкрай необхідно внести істотні зміни в процес вивчення музичної культури в школі. Передовсім, набула особливої гостроти проблема відродження народного національного хорового мистецтва. Сім'я, а потім школа повинні сприяти і поступово формувати у підростаючого покоління естетичні смаки, прищеплювати любов до творів музичного мистецтва, розвивати індивідуальні здібності і таланти дітей, виховувати в них бажання творити красу.

Що може захистити молоду душу від несмаку ? Знову ж таки народна пісня.

Народна пісня має звучати повсякденно у щоденному шкільному побуті. Йдеться про невеличкі гуртки та класи, у яких спів вимірюється на щирість, співтворчість. Тут співає кожний, навіть "безголосий". Тут кожен сам собі творець, що вплітає свій голос до гурту. Отож, усе в руках дирекції школи, вчителів і самих учнів.

Людина, яка співає у невимушеній обстановці, згадуючи пісню за піснею, стан такої людини найближчий умовно до творчого горіння чи натхнення.

Головною мірою це почуття відоме кожному, хто співає пісні свого дитинства, чи молодості у гурті близьких людей, у домашньому колі. У такому співі, коли більшість співає душею, ніж голосом, людина виходить на спогади найінтимніші, бачить своє дитинство, рідну хату, відчуває навіть запахи рідного краю.

У співаючої людини є пам'ять дитинства, яка спливає у пісні, що створила той храм духовності, до якого вона завжди має доступ. Усе життя, хоч куди б не кидала нас доля, ми з неповторним щемом згадуємо рідну матір, рідну домівку, рідний край. Слово "дім" приводить нас у ніжний трепет спогадів. Ось таке "дома", але в духовному розумінні, можемо створити в душі кожної дитини змалечку. Саме через народну пісню! Вона ж бо все життя залишається взірцем краси, зажитої у рідній хаті та школі, у світі дитинства. Все це є складовою частиною почуття Батьківщини.

Висновки

Отже, поняття "духовність" має багато спільного з поняттями "!дух" і "душа". Дух означає неречове начало, трактується як сукупність і зосередженість усіх функцій свідомості, що виникають як відображення дійсності, але сконцентрованих в єдиній індивідуальності для впливу на неї і в кінцевому підсумку – для її переборення. Дух таким чином розглядається не тільки як просто сукупність функцій свідомості, але і як активна діюча сила.

Ідеальна потреба пізнання дійсності передусім пов'язана з активним прагненням особистості до осмислення світу, життєвих проблем, розсудливого, творчого способу життя взагалі. За нашими переконаннями, духовність людини виявляється в стійких індивідуальних проявах її інтелектуальної культури, високих морально-естетичних почуттях, які розкривають багатство внутрішнього психічного світу особистості.

Духовність людини випливає з особливості її духу і душі в їх взаємодії в єдності. Духовність поняття багатогранне і складне. Воно охоплює всі світоглядні аспекти пізнання й розуміння світу, важливі проблеми життєтворчості, емоційної сфери діяльності, відчуття душею і серцем живого духу довкілля у собі.

В умовах утвердження демократії людині надається право вільного вибору світоглядної позиції, духовних цінностей відповідно до пізнавальних і соціальних потреб, запитів особистості, її переконань. Чим вищий рівень людської свідомості, тим яскравіше й повніше виявляється в прагматичній діяльності її духовність.

Духовність людини має розвивальний і динамічний характер. Вона своїм змістом і пізнавальною метою може змінюватися під впливом нових знань і нових методологічних підходів до пізнання і переосмислення дійсності.

Отже головною метою національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян Української держави, розвиток духовності, фізичної досконалості, моральної, духовно-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Звідси можна зробити висновок, що перспективи