ючих. Синод УПАЦ видавав часопис, спеціальну літерату-ру. УПАЦ приваблювала віруючих демократичними заса-дами внутріцерковного життя (правом вільного вибору мови богослужінь), канонічністю своєї ієрархії. Деякі її позиції збігалися з орієнтацією УАПЦ, але спроби їх злиття не мали успіху. УАПЦ вимагала розкаяння та зречення від єресі, УПАЦ — визнання своїх канонів, в тому числі й соборного висвячення єпископів.

На початку 20-х років УАПЦ, незважаючи на те, що заявляла про своє лояльне ставлення до Радянської влади, потрапила під ідеологічний прес органів НКВС. Були ство-рені перешкоди в реєстрації її статуту, а керівництво цер-кви — митрополита Василя Липківського, а також благо-вісника Володимира Чехівського стали переслідувати. Під час інспірованої НКВС кампанії проти так званої Спілки визволення України у 1929 р. за ґрати потрапили й діячі УАПЦ. За таких обставин у січні 1930 р. III Всеукраїнсь-кий православний собор оголошує про саморозпуск УАПЦ. Почалося масове закриття парафій, до кінця 1936 р. їх не залишилося жодної.

У західноукраїнських землях, які у 20-ті роки віді-йшли до Польщі, діяла ПАПЦ (Польська автокефальна православна церква), яка дотримувалася відвертих анти-радянських, антикомуністичних поглядів і перебувала у напружених стосунках з УАПЦ. її кадровий, організацій-ний ресурс прислужився для відновлення автокефалії в Україні в роки Другої світової війни.

Після війни керівники, активні діячі церкви змушені були емігрувати. Саме в цей час було утворено кілька фор-мувань УАПЦ у СІЛА, Канаді, Англії, Австралії, країнах Латинської Америки та Західної Європи, де проживали українці.

Новий імпульс отримала ідея відродження УАПЦ зі створенням у 1989 р. Ініціативного комітету за віднов-лення УАПЦ. У червні 1990 р. відбувся Всеукраїнський собор УАПЦ, а в листопаді — інтронізація патріарха, яким було обрано митрополита Мстислава (Скрипника).

У червні 1992 р. у Києві відбувся об'єднавчий собор, на якому представники тієї гілки Української православ-ної церкви, яка підтримала лінію митрополита Філарета на повну канонічність, незалежність (автокефалію), і УАПЦ утворили Українську православну церкву — Київський патріархат. Проте рішення цього собору не знайшли під-тримки серед частини к ліру і мирян УАПЦ. Після смерті глави УАПЦ митрополита Мстислава на соборі УАПЦ

1994 р. було обрано митрополитом Володимира Ярему (Дмитрія). Громади УАПЦ діють в основному в Західних областях України. Всього їх до 1200.

Рішуче виступила проти УАПЦ Руська православна церква. Недовго підтримувала її й Українська греко-католицька церква. Не визнала її й жодна з автокефаль-них православних церков, не підтримав Константинополь-ський патріарх.

У процесі історичного розвитку й тепер український автокефалізм не є монолітним у своїй основі. Існує і два його центри — Київ і Львів. Автокефалія у західних об-ластях породжена наступом греко-католицької церкви на православ'я. У східних областях до автокефалії більш схильне міське населення, особливо інтелігенція. їх ще називають віруючими секулярного (світського) типу.

Прихильники автокефалії цілком визнають православ-не віровчення. Суперечність полягає лише в тому, хто очо-люватиме церкву, де бути її центру, якою мовою правити богослужіння.

Нині православні віруючі України об'єднані навколо Української православної церкви — автономного церков-ного утворення при одночасному канонічному підпоряд-куванні Московському патріархату (УПЦ МП); Українсь-кої православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), утвореної в 1992 р. на об'єднавчому соборі.

Українська греко-католицька церква

Ідея відновлення християнської єдності не покидала окремих представників як католицизму, так і православ'я з часу церковного розколу в 1054 р.

В Україні подібні спроби робилися ще в XIII ст., а двома століттями пізніше, після Флорентійського собору (1439 p.), ття ідея буля блетяккя до здійснення. Головною ттррртттко-дою були взаємна підозріливість і недовіра. Представни-ки православ'я передусім побоювалися бути підпорядко-ваними римській курії (сукупність установ, що правлять католицькою церквою). І небезпідставно, адже методи, од-ним з яких була унія — об'єднання церкви католицької та православної шляхом церковного союзу, реалізовува-лись нерідко там, де Римові не вдавалося утвердитися че-рез пряме окатоличення населення.

Перші спроби проникнення латинського обряду на Русь припадають на часи князювання Володимира. Іс-

нуючі тоді два християнських центри — грецький (ві-зантійський), очолюваний Вселенським патріархом у Константинополі, і римський, на чолі з Папою Римським, намагалися через віросповідання наблизити до себе бага-ту і сильну Київську державу. Щоправда, спроби римсь-ких місіонерів проникнути на Русь ще до офіційного за-провадження християнства виявилися марними. Німець-кий імператор Оттон І, який намагався підпорядкувати собі слов'янські країни, послав у Київ монаха Адальбер-та з титулом «єпископа руського», але княгиня Ольга не прийняла його, і він змушений був рятуватися втечею. Латинський обряд на Русі був маловідомий і ментально чужіший. Попри те, окремі представники католицького духовенства вважають, що Русь хрестили римські місіо-нери, і саме тому багато руських єпископів прагнули до унії. Але цього погляду не поділяють навіть представни-ки греко-католицького духовенства.

У 988 p., після того як князь Володимир прийняв хри-стиянство і готував хрещення Русі, Папа Римський під приводом передачі князеві мощей з Риму знову направив послів з дорученням схилити його до латинського обря-ду. Однак послам і цього разу не вдалося виконати свою місію. Після поділу церков у 1054 р. один із головних учасників цього процесу кардинал Гумберт одразу ж виї-хав із Константинополя до Києва, щоб навернути князівсь-кий двір до католицизму, але безуспішно.

У 1204 р. Папа Інокентій III через своїх послів запропо-нував галицько-волинському князеві Роману Мстиславо-вичу прийняти католицтво, обіцяючи за допомогою «меча Петрового» затвердити князя королем усієї Русі. Князь відхилив пропозицію, але після його смерті Галич захопив угорський король Андрій II, який почав насадження като-лицької віри. Андрій II, вимагаючи королівську корону