вважав гріховність нездоланним бар'єром між людиною і Богом. Це лише підґрунтя для підйому, зростання. Якщо індивід бажає вдо-сконалюватися, то йому слід починати з відвертого визнання своєї безпорадності. «Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння», - так говорив про це Ісус (Лк. 5:32). Усюди зустрічаючи трагічні наслідки гріха, він докоряв тим, хто виправдовував себе, не визнаючи свою гріховність, і суворо засуджував тих, які спонукали інших людей творити зло. Разом із тим Ісус стверджував, що людська гріховність є не сутністю людини, а лише її викривленням. Спасіння у царстві Божому відродить людей такими, якими їм призначив бути Бог.
Згідно з ученням Ісуса Христа кожну людину чекає смерть. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця сшту — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від Ьога. У життя після смерті людина візьме із собою те, що заслужила — прощення гріхів або осудження за них. Ісус говорив, що після смерті другої можливості для спасіння у людини не буде, і ніяка реінкарнація не надасть шансу для спасіння у наступному житті. Тому смерть віруючого - - це фактично не смерть, а перехід від обмеженості у спілкуванні з Богом до його повноти, оскі-льки «кожна людина віруюча в Мене не помре ніколи» (Ін. 11:25—26).
Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває Ісус (на небо), тому що вони відмовилися від Божого спасіння.
Цей світ буде існувати до другого пришестя Христа. Своїм учням у бесіді на Оливній горі (Мт. 24—25) він розповідав, що знаменнями кінця будуть віровідступництво (Мт. 2:10), поява псевдохристів і псевдопророків (Мт. 24:6) та проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14). Остаточна дата цієї події не відома нікому (Мт. 24:42; 25:13). Вона станеться несподівано і раптово. На думку деяких богословів, у цей час воскреснуть і виправдані, і засуджені. Тоді ж відбудеться і Останній суд над людством.
Після тисячолітнього царства на землі прощені успадкують життя на небі, яке Ісус називав домом Отця свого і своїм місцеперебуванням. Ті ж, хто відкинув запропоноване їм Богом спасіння, потраплять у місце осудження, мук і погибелі. Ісус порівнював його з вогняною піччю, з вогнем вічним і називав геєною, де гинуть і душа, і тіло.
Отже, християнство у певному розумінні і є Христос. Воно існує разом із своїм засновником, а він нероздільний зі своїм ученням — новим заповітом Бога людству.
4 Тринітарна проблема
Тринітарії ( від лат.sanctissimae trlnitatis ) - члени католицького чернечого ордену „ Пресвятої Трійці", що виник під час третього христового походу й затверджений Папою в 1198 році. З 1609 року тринітарії -злидарюючий орден". Статут ордену, окрім відомих черничих обітниць, включаючи заборони на вживання м'ясної їжі і їзду на конях. Тринітарії відмовлялися від будь-яких форм власності. Вже в 1240 році орден мав понад 600 монастирів у різних країнах. Надто впливовим було його відділення у Франції, засноване в Ґ228 році в Парижі при церкві Святого Матюріна. Звідти пішла друга назва тринітаріїв - матюрінці. В роки реформації в Німеччині і в роки революції 1789 року у Франції діяльність ордену була заборонена.
У 18 ст. орден практично припинив своє існування. Нині існує понад 50 монастирів тринітаріїв.
Послідовники ордену активно поширювали культ трійці.
5 Антропологічне питання
Антропологія християнства - вчення про людину, основне положення
якого з'ясовуються в світлі християнського світоспоглядання. Зміст
антропології християнства розкривається в наступних положеннях: людина є
істотою, створеною за образом і подобою Бога. В акті творення людині була
надана свобода. Однак, зловживаючи свободою, вона відпала від Бога. Як
істота гріховна, людина отримує від Бога благодать, яка відновлює її і спасає.
Звідси й основні принципи антропології християнства єдність духовного і
тілесного начал в людині; людина є творінням Бога, причому ьона є
вершиною творіння,, в якій послідовно виявляються ідеї гріхопадіння,
покаяння і спасіння. Проблема людини в антропології християнства пов'язана
із розв'язанням проблеми Бога. Достеменно, проблему людини неможливо
осмислити, не з'ясувавши проблеми Бога. В концептуальному відношенні
єдиної антропології християнства не існує. її зміст являє себе в різноманітних
формах. Тобто, варто вести мову про певні підходи в осмисленні феномену
людини, які пропонують богослови різної конфесійної належності. Відповідно
в дослідницькій літературі виділяють антропологічні концепції в контексті
православ'я, католицизму і протестантизму. Найбільш розробленою є
католицька антропологія. Вона базується на чіткому розмежуванні природи
людини і благодаті, загалом схиляючись до приниження людини перед
божественним. Протестантська антропологія акцентує на положенні, згідно з
яким людина є істотою немічною, безсилою, гріховною; все божественне для
неї - трансцендентне. Звідси трагічність і парадоксальність людського буття.
Й зрештою, за основу православної антропології слугує вчення про образ і
подобу Божу. При цьому образ Божий в людині в результаті гріхопадіння не
знищується, але лише пошкоджується. Звідси й світлий комізм православних
вчень про людину.
Список використаної літератури
М.Ф.Рибачук. Релігієзнавство .К.; Освіта 1997 р. –
2. А.М.Черній. Релігієзнавство. К.; Академвидав.2003 р.
3. Архімадрид Нікіфор . Біблійна енциклопедія. Москва, 1891р.