Предмет, категорії й аспекти релігієзнавства

Предмет регілієзнавства – вивчення історії і сутності як галузі гуманітарного знання релігії, критичний аналіз її теорії, поглядів на релігію, а також вивчення еволюції релігійності, процесів ???? духовного життя суспільства й утвердження наукового світогляду.

Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форм прояву релігійності, причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії, місце і роль її в суспільства.

Релігієзнавство ананас релігію в цілому, як форму суспільної свідомос-ті. Подібно до інших наук, релігієзнавство може вивчати історію розвитку релігії, її міфи, віровчення, законодавчі положення. Проте лише релігієзнавство аналізує істинність релігійних переконань, віру у надприродне, розкриває справжню сутність релігійного світогляду. Результати наукового вивчення релігії, її взаємозв’язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об'єкт дослідження. 1 ому релігієзнавство виконує методологічну Функцію щодо інших наук (літературознавства, правознавства, етнографії тощо), коли вони вдаються до аналізу релігії зі своєї точки зору. Справді наукове вивчення всіх аспектів релігії можливе лише у тому разі, якщо виходити з послідовних філософських позицій.

Необхідність включення методики і механізмів дослідження до предмета релігієзнавства диктується тим, що релігійний сві-тогляд, релігія не лише тримається на системі певних орієнтирів, але і вкорінена в почуття віруючих, вплетена в їхню поведінку. Секуляризація духовного життя суспільства, еволюція релігійного та утвердження наукового світогляду вимагають знання особли-востей і характеру цих процесів, їх впливу на розум, почуття й волю віруючих і невіруючих. Якщо об'єкт дослідження релігіє-знавства — релігія — є відносно стійким, то його предмет збіль-шується в обсязі і дещо змінюється в часі.

Категорії релігієзнавства — це система понять, які у релігіє-знавстві умовно поділяють на три групи: загальнонаукові, конкретні специфічно релігієзнавчі поняття.

До загальнонаукових належать філософські, соціально-філософські, історичні поняття: буття, свідомість, пізнання, фантазія, істи-на, помилка, культура, цивілізація, духовне виробництво, значення, совість, милосердя, страждання, система, структура, функція, закон тощо.

До конкретних належать поняття: епоха, право, віра, почуття, настрої, страждання, життя, смерть, ілюзія та ін. Категорії з інших наук у релігієзнавстві наповнюють відповідним змістом.

До специфічно релігієзнавчих належать категорії: релігія, теологія, церква, конфесія, секта, деномінація, релігійний культ, обряд, молитва, ангели, рай, пекло, карма, деміфологізація, розцерковлення, секуляризація тощо.

Усі ці категорії розкривають сутність релігії, її особливості і характер змін, що відбуваються у релігійному комплексі в різні історичні епохи.

За формою викладу, змістом, своїми цілями релігієзнавство має два основні аспекти: критичний (заперечувальний) та позитивний (стверджувальний).

Критичний і позитивний аспекти релігієзнавства визначають-ся мстою філософського дослідження, формою його подачі та змістом. Проте аспекти релігієзнавства можуть окреслюватися залежно від аспектів вивчення і критики релігії, методів обгрунту-вання наукових положень.

У цьому контексті розрізняють такі аспекти релігієзнавства: гносеологічний (теоретичний аналіз причин походження, еволюції та соціальної ролі релігії); соціально-історичний (дослідження соціальних функцій релігії, її місця, ролі у соціально-культурному розвитку); психологічний (аналіз психологічних аспектів релігії, її впливу на волю й почуття віруючих); соціологічний (вивчення особливостей соціальної детермінованості релігії, її структури та особливостей впливу на різноманітні сфери суспільного життя, аналіз еволюції релігійної свідомості); феноменологічний (аналіз і зіставлення релігійних ідей та уявлень з метою та мотивами прак-тичної діяльності послідовників релігійних конфесій, які взає-модіють між собою; опис і порівняльний аналіз форм вияву релігій-ності). Всі названі аспекти становлять цілісну наукову систему дослідження релігії.

Релігія і вільнодумство як світогляди

Світогляд — це система узагальнених уявлень (поглядів) людини на світ та її місце в ньому. Світогляд визначає духовний світ людини.

Саме у пізнанні світу полягає призначення людини. Ніщо інше і ніхто інший, крім людини, не може пізнати світ і того, що є в світі. Природа, як відомо, існує вічно, змінюється, переливається різними барвами. Але лише через людину та її світосприймання природа виступає як тепла і холодна, червона і зелена, добра і зла. Пізнання, знання та свідомість стали можливими для людини завдяки наявності в неї мозку, який, у свою чергу, є продуктом тривалого еволюційного розвитку природи.

Пізнаючи навколишній світ, людина починає пізнавати і себе в ньому, де вона усвідомлює себе як істоту природну, суспільну, особистісну. Єдність узагальнених уявлень про світ і своє місце в світі формує світогляд.

Розглянемо найістотніші риси світогляду.

Світогляд поєднує, синтезує наші знания та умиления про світ дає змогу осінитись нам зі світом у цілому, почувати себе в ньому відносно комфортно, працювати і перетворювати його відповідно до цього бачення світу.

У світогляді відображається не лише наше світорозуміння, а й світовідчуття і ставлення до світу, тобто виявляються в органіч-ній єдності всі аспекти нашої психічної діяльності — розум, почуття і воля. Крім того, що є у природі (відоме нам) і що може у ній бути (наші припущення), світогляд формує наші уявлення про світ. Лише через світогляд ми дістаємо відповідь на питання про сенс людського буття.

II. Світогляд — вищий рівень духовного життя особи і сус-пільства. У ньому втілюються найвищі досягнення людського духу, він є адекватним вираженням досягнень усієї людської культури.

За змістом і рівнем світогляду можна судити про зміст і рі-вень усього духовного життя особи і суспільства. Культура особи і суспільства зберігається і виявляється у світоглядних положеннях. Збагатити культуру людини — означає збагатити її світогляд; сприйняти те чи інше явище культури — означає сприйняти, засвоїти його світоглядний зміст.

III. Світогляд — духовна основа людської особистості. Решта явищ духовного життя особи і суспільства виростає на грунті світогляду.

Сама культура особи і суспільства входить коренями у світогляд, культивується