Справді, коли б після виходу з тваринного світу людина одразу стала релігійною, вона поставила б себе у нездоланні, згубні умови: адже ще вчора вона (будучи твариною) за допомогою органів чуття мала реалізувати уявлення про навколишню дійсність, могла адекватно орієнтуватися в ній, а сьогодні вона — людина розумна враз дістала релігію. Разом з релігією вона дістала б не лише своєрідний орієнтир в навколишньому світі, а й потребу витрачати духовні й фізичні сили на служіння надпри-родному, догоджання духам.

Якби таке сталося, людина розумна потрапила б у значно гірші умови життєдіяльності, ніж її найближчий посередник — людина-«тварина». — Вона б була приречена і за законами еволюції просто б не вижила. Те, що становлення homo sapiens відбулося, засвідчує: він на самому початку історичного шляху не був занурений у стихію релігійності, не одразу став віруючим, три-валий час у його суспільстві не було релігії.

Походження релігії зумовлене складним комплексом гносео-логічних і соціально-економічних причин.

Гносеологічні (від грец. «гнос» — знання, пізнання, свідо-мість) причини походження релігії вкорінені в особливостях людського пізнання. Як уже зазначалося, релігія — це, зокрема, сукупність вірувань, уявлень, ідей, отже, вона продукт свідо-мості. Якщо немає свідомості, нема й віри у надприродне. Свідо-мість була у homo sapiens, і лише в нього, і тому він міг повірити в Богів.

Свідомість має деякі особливості, які є гносеологічною причи-ною релігії:

I. Свідомість «подвоює» дійсність, породжуючи дух, духовну дійсність. Реальна дійсність у свідомості людини на-буває свого другого, подвоєного існування. У дійсності є тварини, ліс, люди, у свідомості вони набувають свого другого буття у вигляді понять і уявлень. Останні починають жити своїм особливим життям, продовжують існувати, коли самі об'єкти зникають з реальної дійсності (ліс згорів, тварина з'їдена, людина вмерла).

II. Свідомість, відображуючи дійсність, може «відліта-ти» від неї, фантазувати, спроможна помилитися. У свідомості людини можливі такі ідеї та уявлення, яким нічого не відповідає у реальному світі. Уявлення про надприродне і є одним із таких фантастичних уявлень.

ІІІ. У свідомості людини може бути порушене уявлен-ня про дійсне співвідношення буття (первинного) / свідо-мості (вторинного). Вторинне може в уявленні людини посісти місце первинного, існуюче в голові може здаватися існуючим у дійсності. Бог, наприклад, і є таким уявленням, яке виступає в очах віруючого реальною, дійсною істотою. Тут уявлення про Бога (як результат діяльності свідомості) уособлюється, проголошується ре-альною істотою, творцем буття.

IV. Свідомість людини має здатність уособлювати, тобто надавати людських рис, оживляти, одушевляти предмети свого пізнання — ліс, воду, грім і блискавку, а також власні поняття, уявлення — добро і зло, справедливе і несправедли-ве. Прагнення до уособлення особливо характерне для відсталих народів, воно активно проявляє себе за відсутності реальних знань. Через етап уособлення проходить — у період дитинства — і ду-ховний розвиток сучасної людини. Коли людина уособлювала невідоме, те, що викликало у неї страх, вона створювала уявлення про надприродне. Останнє, як відомо, не що інше, як уособлення предмета релігійного відображення.

Гносеологічні причини створили можливість виникнення ре-лігії, яка може здійснитися випадково чи в міру необхідності, а може і взагалі не реалізуватися. Щодо релігії, то вона виникла у людському суспільстві не випадково, а в міру потреби. Перетво-рення релігії із можливості на дійсність зумовили не гносе-ологічні, а соціальні причини.

Соціально-економічні причини походження релігії полягали специфіці соціального бутля людини. Вони не суб'єктивні, не ідеологічного порядку, а об'єктивні.

Головні з них:

І. Низький економічний розвиток первісного суспільства. Первісні люди не мали нагромадженого досвіду праці; знаряддям їхньої праці були палиця, камінь, власні руки; засобом праці була неолюднена природа. Це зумовило вкрай низький рівень продук-тивності праці, життя. У боротьбі за виживання людина змушена була мобілізувати свої фізичні й ще незрілі духовні сили — фан-тазію, кмітливість, здогадки. Тому вона не завжди діяла правиль-но. У результаті людина могла бачити окремі успіхи застосування своїх духовних зусиль (одягання в шкіри тварин під час полюван-ня, проколювання зображень тварин перед полюванням тощо), проте не знала причин цих успіхів. Ось на ці непізнані сили, що таємни-чо проявлялися, людина й намагалася вплинути в боротьбі за своє існування. Ці таємничі сили уособлювались, усвідомлювались у вигляді духів, на яких вироблялися прийоми впливу. В цьому тривалому процесі поступово складалась, створювалась релігія;

ІІ. Безсилля людини перед стихіями природи. Епідемії, повені, посухи та інші несприятливі для людини природні явища пригнічували, примножували її безсилля. Вона не лише відчу-вала, а й реально залежала від грізних сил природи, могутність яких була безмежною. Безмежним був і предмет (об'єкт) релі-гійного відображення. Стихії природи, що грізно й нещадно тяжіли над людиною, не лише породили, а й у подальшому про-довжували підтримувати, насичувати релігійну форму суспільної свідомості. Стихійні лиха, хвороби й донині служать для багатьох сильним імпульсом, поштовхом до релігії, молитов, знахарства. Загалом же з поглибленням процесу пізнання природи, оволодін-ням її законами посилюється влада людини над стихіям, що звужує об'єкт релігійного відображення, можливості самої релігії; III. Безсилля перед стихіями суспільного життя. Первісна людина перебувала у такій самій фатальній залежності від умов суспільного буття, як і від чужих їй, згубних і небезпечних стихій природи. Ці умови, стихії суспільного функціонування і розвитку були важливим об'єктом релігійного відображення, об’єктивною причиною виникнення релігії, існування релігійної форми сус-пільної свідомості.