IV. Використання релігії панівними класами для зміцнення свого панування. Пануючий у суспільстві клас прагне до того, щоб вигідні йому ідеї утвердити в суспільстві, виставити їх загаль-ними ідеями. Використання релігії з цією метою й понині є важ-ливою соціальною причиною самого існування релігії;

V. Традиція як механізм передачі й закріплення релігій-ності. Релігія, як і життя, раз виникнувши, більше не мала потреби у виникненні, вона продовжувала існувати внаслідок дії законів відтво-рення. Відтворюючись, релігія змінювалась під впливом соціальних умов і потреб, які самі змінювалися, розгалужувалась, диференціюва-лась і, зрештою, стала такою, якою вона проявилася в історії, існує й донині. Механізмом такого відтворення релігії стала традиція.

Традиція — це форма спадкоємності в різних видах людської діяльності, зокрема духовної. Внаслідок мільярдного повторення і відтворення традиційною стає й сама релігія даного народу. Ре-лігія перетворюється на невід'ємну ознаку національної культури того чи іншого народу. Звідси усталені уявлення про те, що росія-нин — православний, поляк — католик, єврей — іудей, араб — мусульманин, бірманець — буддист, японець — синтоїст.

Лише освіти для утвердження наукових переконань недостатньо. Сучасна світська культура вимагає не просто освіченості. Осві-ченість і культура близькі, але не тотожні. Висока культурність передбачає глибоке опанування особою не лише досягнень нау-ки, а й знань у галузі політики, права, моралі, фізичної культури, відповідну організацію дозвілля, побуту. Саме такий рівень куль-тури необхідний для формування духовності особи. Самі по собі знання не виключають релігійності. Серед віруючих чимало людей, які багато читають, знають іноземні мови, класичне і сучасне мистецтво, беруть участь у художній творчості.

Підвищення культурного рівня віруючих — об’єктивний процеc, який супроводжується зростанням культури всіх соціально-демографічних груп населення. Ці соціально-культурні зміни сприяють засвоєнню віруючими духовних цінностей наукового світогляд.

Наше суспільство переживає нині етап духовного відродження. Це — непростий і тривалий процес. Він вимагає пробудження істинно людського, творчого ставлення до життя, ініціативності, свідомої участі в оновленні суспільства. Віруючі і невіруючі різ-няться за рівнем якості засвоєних світоглядних знань. Адже нау-кові знання здатні надати об'єктивне світоглядне спрямування набутій людиною інформації.

Мета сучасної світської культури — створення умов для духовного розвитку людини. З цим збігається мета демократич-ного суспільства — розкриття духовних можливостей людини, її творчих начал, що взаємопов'язане з процесом поглибленої гума-нізації людських відносин.

Сьогодні актуальною є проблема підвищення культури спілку-вання між людьми. Воно з необхідністю містить різноманітність інтересів індивіда. Культура спілкування вимагає динамічності, терпимості до думки іншої людини, розбіжностей у поглядах, не-обхідності знаходження компромісів і взаєморозуміння. Культура спілкування також містить культуру полеміки, навички дискусій. Сучасна світська культура утверджує гуманістичний принцип: "Людина — творець культури». Під її впливом пробуджуються творчі начала в людині, які закономірно ведуть до зміцнення сві-тоглядних позицій.

Мораль і релігія як форми суспільної свідомості.

Теологічна й наукова

інтерпретації походження моралі

Проблема співвідношення моралі й релігії, науковий, об'єктивний аналіз релігійної моральності, її конкретних заповідей і норм — одна з центральних у комплексі релігієзнавчих досліджень. Саме тут найрельєфніше виражається суперечлива взаємодія релігійного та науково і переконань.

Прихильники релігійного обгрун-тування моряльності обстоюють такі аргументи: моральні настанови історично вперше сформульовані в релігії: вони мають сенс лише при визнанні їх абсолютної незаперечності, тобто божественного походження. Останній аргумент релігійно орієнтовані мислителі розглядали як єдину гарантію проти релятивізації моральності, перетворення її в простий продукт мінливих соціально-історичних умов існування людини.

Дійсно, питання про можливість суб'єктивізму та релятивізму в мо-ральних уявленнях є одним із гострих питань філософії моралі.

Світська філософія розглядає його в контексті співвідношення об'єктивності, загальнозначущості моральних вимог й автономії моралі.

Критеріями моральності, як твердив І. Кант, можуть бути лише безумовність і категоричність самого морального закону. В цьому розумінні мораль незалежна від релігії, яка часто підпо-рядковує моральну свідомість релігійним інтерпретаціям, що ні-бито вищі за будь-які моральні настанови. Вже у Стародавній Греції релігійне обґрунтування моралі піддається критиці Епіку-ром і його послідовниками. І нині зберігає пізнавальне Значення критика просвітниками релігійного тлумачення моральності. Фран-цузькі матеріалісти XVIII ст. протиставили теології концепцію «розумного егоїзму». Людина, осмислюючи своє єство, буде справді моральною, оскільки порушення моральних вимог спричиняє невтрату нею власного «Я». Вразливість цієї просвітницької ілюзії привела до відродження та зміцнення релігійної традиції в ро-зумінні моралі.

З позицій наукового світогляду, релігійну форму обґрунтування моральності вважають однією з найпоширеніших в історії людства. Вона найповніше відповідала характерові соціальних відносин людей у класовому суспільстві, де діяльні здатності людини відчужу-вались від неї самої і протидіяли їй як не залежні від неї сили. Релігійний світогляд є лише особливою формою моральних уявлень, способом їх доведення та систематизації витлу-мачення, а не джерелом їх змісту. Справжнім джерелом моральних уявлень є реальна життєдіяльність людей.

Історія суспільства бере свій початок від утворення людського роду, появи особливої діяльності, яка підпорядковується не за-конам природи, а специфічним, внутрішнім законам життя сус-пільства. Як результатом, так і умовою цієї діяльності стають особливі, неприродні продукти, друга, «олюднена» реальність, яка природним шляхом, поза людською працею, виникнути не може. На ранніх етапах людське співтовариство було єдиним, цілісним. Це означало, що окрема людина виступала як родова, племінна істота, стадна тварина