Сполучені Штати почали вказувати на причетність бен Ладена до терористичної діяльності проти Росії у зв‘язку з подіями в Чечні. З посиланням на Конгрес США, з‘являється інформація про те, що Бен Ладен командує чеченцями, які навесні 1998 р. домовилися організувати рід терористичних актів на території Росії. У зв‘язку з цим представник Дердепартаменту США заявив: “Тероризм – це загальний ворог Росії і США”. В аналогічній тональності звучали виступи й інших американських представників, призначені для ЗМІ. Колишній високопоставлений співробітник ЦРУ В. Кенністреро заявив: “Тероризм сьогодні поширений по всьому світі і, щоб перемогти його, потрібна міжнародна співпраця. Це наш загальний ворог, і я сподіваюся, що російський уряд це розуміє. Сполучені Штати та інші країни повинні надати допомогу Росії у боротьбі з цим явищем” [82]. Поступово питання участі бен Ладена в терористичній діяльності проти Росії почало виглядати вельми правдоподібним.

Разом з тим нагніталася напруженість навколо ніби нездатності Росії і країн СНД забезпечити надійне зберігання зброї масового знищення. Так, в листопаді 1998 р. в виданому у Лондоні журналі “Аль-Ватан аль-Арабій” була опублікована стаття “Історія самої небезпечної операції руху “Талібан” з російською мафією”, в якій говорилося, що Усама бен Ладен придбав в республіках СНД декілька ядерних боєголовок. Особливий акцент у статті робився на те, що придбання компонентів атомної зброї, їх доставка та складування в районі м. Хост (Афганістан) стало можливим у зв‘язку з нездатністю України, Казахстаном, Туркменістану і Росії організувати їх надійне зберігання. Тут же згадувалося, що деякі вчені із середньоазіатських республік колишнього СРСР займаються ядерною програмою Усами бен Ладена. У статті чітко проводилася думка про необхідність встановлення міжнародного контролю в країнах СНД за ядерними боєприпасами й матеріалами. Тим самим зусилля спрямовувались не тільки на те, щоб направити лідера Світового фронту “джихаду” на центральноазіатські держави СНД, мусульманські регіони Росії і передусім на Північний Кавказ, але і створювалися зрештою умови для втручання у внутрішні справи Росії та країн СНД.

Аналізуючи суперечливу інформацію щодо ролі Світового фронту “джихаду” та його лідера, слід сказати, що як організаційна форма “всесвітній інтернаціонал” не є характерним для ісламської фундаменталістської традиції. Остання базується на принципі “відходу із суспільства, що загрузло у гріху”, групи (“аль-джамаа”) “вибраних” носіїв “істинного” ісламу. Саме відхід групи однодумців, що звинувачують у невірі (“такфір”), служив до цього часу ідеологічною основою для організаційної побудови структур “традиційних” ісламістів. Крім того, характер діяльності, що проводиться ними, в тому числі, із використанням методів терору, також диктував жорсткі вимоги щодо дотримання принципів конспірації (структура “виноградне гроно” – у єгипетських “Братів-мусульман”), що не поєднуються із завданням створення деякого “всесвітнього фронту джихаду”. У зв‘язку з цим у нашому дослідженні ми вважали за потрібне розглянути деякі найнебезпечніші з точки зору урядів самих арабських країн неурядові релігійно-політичні об‘єднання.

Одним з могутніх єгипетських НРПО з досить розгалуженою інфраструктурою є Ісламська група (“Аль-Гамаа аль-ісламія”). На початковому етапі це об‘єднання було тісно пов‘язане з Асоціацією “Брати-мусульмани” і діяло під її заступництвом. Однак, після того, як у середині 70-х рр. Асоціація заявила про відмову від методів насильства. Ісламська група, звинувативши Асоціацію в лояльному ставленні до влади Арабської Республіки Єгипет, відійшла від “Братів-мусульман” та оформилась організаційно у 1977 р. Своїми головними цілями Ісламська група проголосила створення в Єгипті ісламської держави й боротьбу проти політики США та Ізраїлю на Близькому Сході. Під тиском широкомасштабних репресій у квітні 1999 р. керівництво Ісламської групи заявило про припинення озброєної боротьби проти влади АРЄ. За деякими ознаками, це угрупування може прагнути до розширення свого впливу на центральноазіатські держави СНД, а також мусульманські регіони Росії.

Інше єгипетське угрупування – Священна війна (“Аль-Джихад аль-ісламія”) переслідує схожі цілі. Воно отримало широку популярність у зв‘язку з убивством у 1981 р. єгипетського президента Анвара Садата. У ідейно-політичному відношенні Священна війна розходиться з “Аль-Гамаа аль-ісламійя” з питань переходу країни до ісламської держави і тлумачення деяких положень Корану і сунни, але в основному – особистим суперництвом лідерів. Керівництво “Аль-Джихад аль-ісламії” базується за межами АРЄ, а на території Єгипту структура організації представляє безліч невеликих груп, діючих значною мірою автономно. Унаслідок репресій єгипетської влади її інфраструктура на території країни була фактично розгромлена. Разом із тим можливість її відродження існує, оскільки угрупуванням створена розгалужена мережа за кордоном для вербування нових прихильників.

У 1988 році була створена організація “Хамас” (“Харакат аль-мукаувама аль-ісламія” – “Рух ісламського опору”), яка ставить своєю метою побудову в Палестині (у це поняття “Хамас” включає сектор Газу, Західний беріг ріки Йордан, територію сучасного Ізраїлю) ісламської держави. В ідеологічному відношенні “Хамас” спирається на основні положення доктрини “Братів-мусульман”. Як одну з основних цінностей досягнення своїх цілей це угрупування визнає “озброєний джихад”, що відображено у прийнятій в серпні 1988 р. Хартії “Хамас”. Починаючи з 1989 р. у своїй боротьбі проти Ізраїлю ця організація стала вдаватися до методів терору (спочатку: озброєні напади на окремих громадян Ізраїлю, викрадення і вбивства ізраїльських військовослужбовців, обстріл поселень, автомобілів тощо). З 1994 р. бойовики організації стали здійснювати більш масштабні терористичні акції: вибухи автобусів, зупинок громадського транспорту, кав’ярень тощо. Проводять подібні операції члени