Курсова робота

на тему:

Сутність і прояви ісламського фундаменталізм

ЗМІСТ

Вступ | 3

Розділ І. Теоретичний аспект проблеми ісламського фундаменталізму | 5

Розділ ІІ. Мусульманські релігійно-політичні рухи

ІІ.1 Соціально-історичні передумови виникнення ісламського фундаменталізму | 21

ІІ.2 Політичні джерела ісламського фундаменталізму | 38

Висновки | 75

Бібліографія | 76

Вступ

Іслам виник на початку VII ст. у південнозахідній частині Аравійського півострова в період розкладу родоплемінного ладу і формування класової арабської держави.

Виникнувши як історичне переплетіння релігійних та політичних поглядів, іслам в місцях його розповсюдження почав відігравати активну політичну роль.

Оцінки, що даються ісламові, а також використати його різними політичними силами демонструють суперечливість самої мусульманської доктрини. У Корані, а тим більше в різних коментарях до нього, можна прочитати все в чому зацікавлені різні класи, соціальні групи та політичні кола. При цьому їхні лідери та ідеологи, апелюючи до релігійних цінностей, закликають повернутися до істинного первинного ісламу, відновити його нібито перекручений і тому втрачений справжній зміст. Але і цей справжній у їхньому тлумаченні, іслам виглядає по-різному.

Неоднорідними і внутрішньо суперечливим він був з початку свого народження.

Войовниче та радикальне неприйняття прихильниками традиційного ісламу принципів форм та цілей будь-якої його модернізації, неухильне відстоювання ісламських традицій визначає ісламський фундаменталізм. Характерні його риси – протидія процесам загальної відкритості мислення діяльності, життєвих форм, протиставлення їм абсолютних форм, протиставлення їм абсолютної переконаності у власній непогрішності, непорушності сповідуваних ідеалів, засудження будь-яких альтернатив цим ідеалам, відстороненням від решти суспільства.

У науковій літературі, а також у політичному лексиконі щодо характеристики ісламського фундаменталізму задіяна велика кількість інших термінів (пуританізм, консерватизм, релігійне відродження, мусульманський ренесанс, мусульманський радикалізм, інтегризм, політичний іслам, ревайвалізм, міліенаризм, салафізм, ваххабізм та ін.), які часто використовуються у відриві від певних понятійних систем, в тому числі мусульманської богословської, й у розрахунку на “інтуїтивне розуміння”.

У загальному розумінні фундаменталізм – це “громадські ідеологічні релігійні рухи, які проголошують свою прибічність вихідним ідеям, приписам, цінностям певних учень, доктрин, які висувають вимоги подолання перекручувань, ухилень, єресей, що з’явилися у ході їх розвитку, а також відбудову першопочаткової чистоти, “повернення до витоків”.

У філософській енциклопедії під релігійним фундаменталізмом розуміють тенденцію, яка “виражає негативну реакцію консервативних релігійних кіл (ХІХ-ХХ ст.) на секуляризацію науки, культури і суспільного життя від релігії, що стало причиною маргіналізації останньої”. У теперішній час термін набув більш широкого значення, а саме: розуміння релігійного фундаменталізму як “стійкої релігійної установки чи одного з типів сучасної релігійної свідомості, характерної насамперед для т.зв. аврамічних релігій – іудаїзму, християнства та ісламу, проте маючих паралелі в індуїзмі, сикхізмі, буддизмі, конфуціанстві”.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ІСЛАМСЬКОГО ФУНАДАМЕНТАЛІЗМУ

Ідеологія сучасного фундаменталізму сформувалась, головним чином, у 50-60- ті рр. ХХ ст., а її поєднання з колективною політичною практикою чітко проявилося наприкінці 70-х рр. Саме у цей період можна говорити про появу нового типу фундаменталістської свідомості. Для позначення цього феномена – використовувати терміни “ісламський фундаменталізм” та “ісламізм”. Ісламізм іноді плутають з ісламом у цілому, проте ряд дослідників співвідносять його не стільки зі сферою суспільної думки, скільки з областю політичних дій. Часто для виправдання політичного екстремізму та тероризму ісламізм використовує ісламістські гасла.

Розрізнення цих термінів (трактовка фундаменталізму як образу мислення, а ісламізму як політичної дії) виглядає дещо штучною, оскільки ісламу завжди були властиві певні політичні початки, тому межа між політикою й релігією може в очах мусульманина здаватися важко розрізненою.

Саме слово “фундаменталізм” першопочатково застосовувалось у США для характеристики ряду християнських груп, утворених ортодоксальними представниками євангелістської церкви (переважно кальвіністами, пресвітеріанами та баптистами) у другій половині ХІХ ст. У 1909-1915 рр. вийшли у світ кілька примірників бюлетеня “Основи” (“The Fundamentals”), які “закріпили цю назву. Лише пізніше зазначений термін почав уживатися західними дослідниками при вивченні ісламу, іудаїзму та інших релігій. При чому він часто толкувався дуже широко – як повернення до початків релігійно-цивілізаційної єдності, виведення релігійно-політичних принципів із довічного священного тексту.

При будь-якому замаху на віру практично завжди висувається вимога очистити її від пізніших нашарувань і викривлень, “повернутися до джерел”, у той стан, який був при засновниках релігії. Фундаменталізм завжди є реактивним – у тому розумінні, що, як правило, він є реакцією на на зневагу до віри й торжество сил сьогочасних. У сучасності починають вбачати виключно викривлення, що часто веде до втрати зв’язку з нею. Як писав протестантський теолог П.Тілліх: “Фундаменталізму не вдається вступити у контакт із сучасною ситуацією не тому, що він говорить поза будь-якою ситуацією, а тому, що він говорить із позиції такої ситуації, яка вже у минулому. Дещо кінцеве і тимчасове він включає до рангу нескінченної й вічної дійсності. Він знищує природний і щирий потяг до пошуку істини, руйнує совість своїх думаючих прибічників і перетворю їх на фанатиків ...”.

У наш час поняття “фундаменталізм” використовують при описі терористичної й практичної активності численних політико-релігійних рухів та організацій – ісламістських, іудаїстських, католицьких, православних, протестантських, індуїстських, буддійських, які діють у Південно-Східній та Центральній Азії, у Північній Африці і на Близькому Сході, в Європі і США, а також практично всюди.

Для позначення авторської позиції зазначимо, що кожне з цих понять вказує на один з аспектів явища. Наприклад, перший, початковий фундаменталізм – “оригінальний” протестантський – вбачав у Біблії уособлення першопочаткової чистої думки й керівництво до “цьогобічної” діяльності, тобто цей термін фіксує повернення до коренів, до фундаменту. Слово