Ці протиріччя стали помітними в ході подій на Балканах. У зв‘язку з різким загостренням збройного конфлікту в Косові радикальні ісламські кола в арабських країнах взяли участь в анти сербській пропагандистській кампанії. Наприклад, лідери єгипетських угрупувань “Аль-Гамаа аль-ісламія” та “Аль-Джихад аль-ісламія”, що сприйняли позицію Росії в Балканській кризі як ворожу мусульманам Косова та й всьому ісламському світові. Інший впливовий близькосхідний рух “Хамас” у своїй заяві з приводу Косовських подій закликав арабські та ісламські держави “вжити заходів щодо надання термінової допомоги мусульманам Косова для запобігання повторенню трагедії, яка випала на долю палестинського народу”. Однак головним винуватцем кризи “Хамас” називав усе ж США, які “прикидаються захисниками мусульман,хоча підтримують сіоністську окупацію Палестини й терористичні дії проти палестинського народу”. Представники “Хамас” заявили також, що “американське втручання – це спроба під прикриттям лозунгу про права людини досягти особистих цілей, що полягають у встановленні повного контролю на Балканах” [96, с. 37]. Сучасні неурядові релігійно-політичні організації на Близькому Сході в ідейно-політичному відношенні мають головним чином антизахідну та антисіоністську спрямованість. Ворожість близькосхідних НРПО політиці країн Заходу виходять з прагнення ісламістів відстояти можливість того способу життя, який вони пов‘язують з реалізацією основних положень своєї релігійної доктрини. Наприклад, журнал “Аль-Муджтамаа”, що видається в Кувейті, відображає в цілому позицію “Братів-мусульман” і прямо затверджує, що Захід проводить щодо ісламської “умми” підривну політику. При цьому він переслідує такі цілі: “підрив позитивного прикладу ісламського способу життя; оголошення широкомасштабної війни носіям ісламської свідомості; звинувачення мусульманських організацій у тероризмі, екстремізмі й насильстві для нещадного придушення їх в будь-якому місці; підрив базису країн ісламського світу та їх народів, навіть тих країн, уряди яких не обрали іслам як образ правління, шляхом блокади, міжнародних санкцій або ж нанесення військових ударів; підриву їх економіки через нечесну конкуренцію, зменшення їх прибутків від продажу нафти; здійснення геноциду ісламських народів без різниці між тими, хто дійсно дотримується ісламу і тими, хто не зв‘язує свою особистість з ісламом” [245]. З урахуванням подібної позиції фундаменталістських кіл на Близькому Сході не виключено, що вчинення тиску на арабські країни з боку США та їх союзників буде лише сприяти подальшому наростанню антизахідних настроїв у мусульманських общинах.
Як правило, із точки зору урядів арабо-мусульманських країн, угрупування фундаменталістської орієнтації поділяються на помірні, радикальні та екстремістські. Головним критерієм цього поділу служить, переважно, міра їх причетності до опозиційної або антиурядової діяльності, а також готовність до застосування насильницьких, збройних методів у досягненні поставлених політичних цілей. Для більш поглибленого аналізу вважаємо за доцільне виділити такі основні критерії оцінки діяльності різних угрупувань ісламістів, що використовують методи терору. По-перше, мета для досягнення якої застосовується насильство, кошти та форма його застосування. По-друге, ймовірність використання ісламських гасел для прикриття діяльності сепаратистських у своїй основі рухів. По-третє, можливість використання гасел ісламу для виправдання діяльності членів тих угрупувань, для яких насильство стало формою існування або засобом наживи. У цьому зв‘язку не можна також ігнорувати і той факт, що організаційна стійкість тих або інших НРПО засновується не стільки на релігійних та ідейно-політичних принципах, скільки на спільності економічних інтересів.
Потребує критичного аналізу також і проблема так званого “ісламського тероризму”. Цей термін використовувався, головним чином, представниками США та Ізраїлю в контексті визначення “міжнародний тероризм”. Слід сказати про те, що відділ контртероризму Бюро дипломатичної безпеки Держдепартаменту США щорічно готує для президента доповіді щодо проявів міжнародного тероризму антиамериканської спрямованості. При цьому особливо виділяються зарубіжні організації, здатні загрожувати безпеці США. У перелік таких об‘єднань включений у тому числі ряд ісламських угрупувань і рухів, які звинувачують ся американцями у підтримці міжнародного тероризму. Цей список регулярно публікується в щорічному огляді Держдепартаменту “Вияви міжнародного тероризму”. Підтримка організацій, що входять до нього, вважається федеральним злочином. Разом із тим, слід зазначити, що основним критерієм включення тієї чи іншої організації до числа найбільш небезпечних, на думку американців, терористичних угрупувань, є здійснення нею терактів, спрямованих “проти інтересів США”.
Ці підходи, що використовуються для визначення антиамериканської спрямованості зарубіжних екстремістських формувань та їх спонсорів, диктуються, головним чином, політичними міркуваннями адміністрації США. На практиці такий підхід призводить, як ми говорили вище, “до подвійних стандартів” при оцінках міжнародної терористичної діяльності. Наприклад, у жовтні 1999 р. держдепартамент США відніс до категорії “зарубіжні терористичні організації” 28 угрупувань. Серед них зазначені такі найбільш великі організації на Близькому Сході як: Організація Абу Нідаля, Група Абу Сайяфа, База (“Аль-Каїда”), Озброєна ісламська група (“Аль-Джамаа аль-ісламія аль-мусалляха”), Ісламська група (“Аль Гамаа аль-ісламія”), Рух ісламського опору (“Хамас”), Партія Аллаха