Також нами була проаналізована діяльність різних політичних інститутів сучасного ісламського світу. Найкрупнішим із політичних ісламських інститутів є організація “Ісламська конференція” (ОІК), яка була створена у 1969 р. Її членами є близько 50 держав. Основними цілями діяльності ОІК є зміцнення ісламської солідарності, розвиток різноманітних зв’язків між ісламськими державами, сприяння ліквідації расової дискримінації й колоніалізму, підтримка миру та міжнародної безпеки, надання підтримки народу Палестини в його боротьбі за свої права, включаючи звільнення окупованих територій, підтримка боротьби усіх ісламських народів за незалежність і національні права, створення умов для співробітництва між державами-членами ОІК та іншими державами.

Окремі ісламські країни, особливо ті, що претендують на лідируючу роль у мусульманському світі, створили організації, які здійснюють свою діяльність на міжнародному рівні. Серед них можна назвати “Лігу ісламського світу” (штаб-квартира у Мецці), “Народну ісламську конференцію” (Хартум, Судан), “Всесвітнє ісламське народне керівництво” (Тріполі, Лівія), “Всесвітню ісламську організацію” (Кувейт), “Всесвітню ісламську організацію допомоги” (Саудівська Аравія), “Асоціацію зближення між ісламськими напрямами” (Тегеран, Іран), “Ісламське агентство по наданню допомоги”, “Міжнародну організацію ісламського заклику”, “Міжнародну організацію ісламських жінок” та ін.

Найбільш впливовою серед них є Ліга ісламського світу (ЛІС), яка була створена у 1962 р. Королівством Саудівська Аравія. ЛІС є народною релігійно-політичною організацією, яка має на меті пропаганду ісламського вчення, боротьбу з ворожими ісламу ідейними й сектантськими течіями, зміцнення позицій мусульманського духовенства, об’єднання молоді “під прапором ісламу”. Усього в ній представлені ісламські організації більш ніж ста країн світу, а об’єктом контактів і взаємодії у цих країнах виступають неурядові організації (громади, учбові заклади, мечеті тощо).

ЛІС діє під егідою Саудівської Аравії. Тому головними цілями ЛІС є підтримка ісламських легальних і нелегальних неурядових релігійно-політичних організацій у різних країнах світу з тим, щоб забезпечити розширення впливу Саудівської Аравії в ісламському світі та на міжнародній арені. Саме ЛІС стоїть за розповсюдження по світу ідеології й практики ваххабізму – форми ісламу, яка виступає як державна ідеологія у Саудівській Аравії [98]. У числі отримувачів саудівської допомоги, яка здійснюється за каналами ЛІС та інших неурядових ісламських організацій та установ, фігурують екстремістський Ісламський фронт порятунку (Алжир), рух “Нахда” (Туніс) і “Хамас” (Палестинська автономія), організація “Брати-мусульмани” (Єгипет, Сирія, Йорданія, Судан та ін.), а в останнє десятиліття – екстремістські організації на Північному Кавказі.

Слід зазначити, що громадсько-політичні рухи і партії ісламського спрямування чітко диференціюються за методами їх, діяльності. А.Ігнатенко достатньо чітко диференціює методи їхньої діяльності. Однак існує цілий ряд об’єднань, які знаходяться в опозиції, часто непримиримі щодо режимів у відповідних країнах. Це екстремістські неурядові релігійно-політичні організації (НРПО). Вони, як правило, ставлять перед собою задачу повалення цих режимів, або політико-державного самовизначення мусульман, не виключаючи при цьому використання насильства, яке подається під виглядом джихаду. Серед цих організацій – “Брати-мусульмани” у різних арабських країнах, “Хамас” – на землях Палестинської автономії, “Хезболлах” – у Лівані, Ісламська партія відродження – у Таджикистані, ваххабітські ісламські “джамаати” – на Північному Кавказі тощо.

Отже, як показав аналіз літератури, не зважаючи на велику кількість публікацій, відсутнє цілісне, комплексне дослідження релігійно-політичної сутності та форм прояву ісламського фундаменталізму. Однак більшість досліджень присвячена розкриттю саме екстремістського спрямування ісламського фундаменталізму в той час, як його саме релігійно-філософські й політичні аспекти досліджені менш детально.

РОЗДІЛ 2

МУСУЛЬМАНСЬКІ РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ

ІІ. 1 Соціально-історичні передумови виникнення ісламського фундаменталізму.

За останні 30 років зростання ролі політичного ісламу привернуло увагу з боку як засобів масової інформації так й академічної науки. Незважаючи на те що йому дають різні назви, такі як “ісламський фундаменталізм”, “войовничий іслам”, “політичний іслам”, однак усе це зумовлюється тим, що певна тенденція в ісламському русі набуває все більшого впливу в питаннях політики та безпеки в глобальних масштабах. Вирішальним моментом у цьому було, скинення в 1979 р. прозахідної шахської монархії в Ірані і створення там першої в сучасному світі теократичної Ісламської Республіки.

З цього часу світ побачив політичну владу багатьох нових ісламських угрупувань у різних частинах мусульманського світу: “Хезболлах” у Лівані, “Хамас” у Палестині, “Фронт ісламського порятунку” в Алжирі, “Талібан” в Афганістані. Крім цих нових войовничих угрупувань, також існують інші помірковані ісламські групи, такі як, наприклад, “Брати-мусульмани” у Єгипті, які почали розширювати сферу свого впливу шляхом застосування досить мирного офіційного чи популістського народного руху. У країнах Заходу вважається, що політичний іслам особливо пов‘язаний з тероризмом і тому він розглядається як серйозна загроза безпеці людей.

Зростання ролі політичного ісламу можна пов‘язати з багатьма політичними, соціальними та економічними чинниками. Адже від самого початку іслам був релігією, яка також мала політичне спрямування. Пророк Мухаммед надсилав повідомлення, які в той час загрожували інтересам домінуючої церкви в Мецці. Тому він пішов на святу