Оповідання “Каліли і Дімни” майже дослівно відтворює притчу. Але риби не мають тут повчальних прізвиськ, як у притчах китайського трактату “Чжуанцзи”, де вони містять характеристику героїв, безпосередньо пов’язану з навчанням. Тут риби просто названі розумною, менш розумною і не розумною, а друга риба прикидається мертвою ще до того, поки її зловлено, третю не б’ють, а просто ловлять.

Согдійський варіант притчі дуже лаконічний і, на думку

І.С. Брагінського, ближчий до народних витоків. У збереженому тексті

говориться: “Был большой пруд, а в нем жили три рыбы. Первая рыба была однодумная, вторая рыба стодумная, а третья рыба была тысячедумная. Один раз пришел рыбак и бросил невод. Он поймал двух рыб многодумных, но не поймал рыбы однодумной”.

Образ, простої з вигляду, але розумної рибки, викликає симпатії. Вона ніби говорить: “Нехай інші виставляють свій розум напоказ, час покаже істину.”

В передмові до середньоперської версії “Каліли і Дімни” є сюжет іншої согдійської притчі, що розповідає про скупого купця і свердлильника перлів. Початок її не зберігся, а в “Калілі і Дімні” ця частина викладена так: “Один купец нанял за сто динаров работника, чтобы тот просверлил ему жемчуг. Когда сверлильщик пришел к купцу, тот показал ему чанг – музыкальный инструмент и спросил, сумеет ли он сыграть на нем. Ремесленник ответил утвердительно. Купец сказал: “Играй!”. Работник был в этом большой искусник и до вечера развлекал хозяина прекрасной игрой, а вечером спросил условленную плату.” А согдійський текст починається з цього місця: “И вот произошел спор, который не мог быть улажен. На следующий день они предстали перед судом. Владелец сказал так:

- Господин, я нанял этого человека на один день за сто золотых динаров с тем, чтобы он сверлил мой жемчуг. Он не сверлил жемчуга, а теперь требует у меня платы.”

Работник обратился к судье со следующим заявлением:

Господин, когда этот благородный человек увидел меня на базаре, он

меня спросил: “Эй, какую работу ты можешь делать?” Я ответил: “Господин, какую бы работу вы мне ни приказали делать, я могу ее выполнить”. Когда он ввел меня в свой дом, он приказал мне играть на чанге. До наступления ночи я играл на чанге по приказанию хозяина.

Судья вынес следуешее решение:

Ты нашел этого человека, чтобы он выполнял работу для тебя, почему

же ты не приказал ему сверлить жемчуг? Работнику следует уплатить полностью. Если же следует сверлить жемчуг, дай ему другие сто динаров,

и он тогда будет сверлить твой жемчуг в другой день.

И так, владелец жемчуга был вынужден уплатить сто золотых динаров, жемчуг остался не сверленым до другого дня, а сам он был преисполнен стыда и сокрушения”.

Притча закінчується алегоричним поясненням, витриманим у маніхейському релігійно-містичному дусі, що звучить різким дисонансом з такою правдивою і такою земною притчею. Сверлильник – тіло, сто динарів – життя за сто років, володар перлів – душа, їх сверління – благочестя. У перекладі на загально прийнятну мову це твердження повинно означати приблизно таке: дух дарує тілу столітнє життя у тому випадку, коли тіло буде рухатись по стезі благочестя, під яким розуміли самовідречення і аскетизм.

Таким чином, у притчі розвинуто сюжет дуже близький до фольклору, звідси теж видно, що всі симпатії знаходяться на боці винахідливого і розумного робітника. Історія свердлильника перлів розказана з гумором. Все це відображає народну тенденцію.

Згадані притчі показують, що в согдійській маніхейській літературі мистецтво оповіді стояло на досить високому рівні розвитку. Це можна пояснити тісними літературними зв’язками Середньої Азії – оплоту маніхейства – з Індією та існуванням своєї літературної традиції у маніхеїв, дещо відмінної від зороастрійської.

Вже після виникнення “Авести”, одночасно з формуванням вводів релігійного характеру відбувалось оформлення пам’яток, що відносились вже до певного літературного жанру.

Висновки

Маніхейська література є важливою складовою давньоіранської літератури. З неї можна почерпнути відомості як чисто культурологічного характеру, так і дуже важливий для становлення літератури матеріал, зокрема сюжети, засоби художнього вираження та прийоми.

Ці твори є не стільки літературними пам’ятками, скільки джерелом пізнання культури, релігії і самого духу народу, що їх створив і зміг пронести через віки.

Використана література.

1) Никитина, Поевская, Познеева. Литература древнего Востока. – М., 1962 г. – С.97 – 161.

2) История всемирной литературы в ІХ томах. – М., 1983 г., - Т.І. – С.262.

3) Васильев Л.С. История религий Востока. – Изд. ІІ. – М., 1988 г. – 415 с.