Міфологічна основа “Авести”

РЕФЕРАТ

План.

Вступ. Виникнення і розвиток міфологічних уявлень іранців.

Міф – як основа “Авести”. Його зв’язок з давніми віруваннями.

Головні міфи і божества, використані в “Авесті”.

Значення міфів у створенні пам’ятки.

Священне зведення зороастризму – “Авести” – давня пам’ятка словесності іранських племен і народностей. В ній відображено уявлення і суспільні поняття різних історичних періодів. Виникнення “Авести” як пам’ятки, і як священного зведення окремої релігії передував багатовіковий розвиток творчих здібностей уявлень, вірувань, фольклору іранських народів.

Сучасний період вірування давніх іранців далеко не в цілому піддаються реконструкції але очевидно, що вони пройшли той же самий шлях, що і вірування інших народів на тому етапі: давні тотемістичні уявлення змінилися у них анімістичними, із останніх виросли культ природи і куль предків, що дали поштовх до розвитку міфології та епосу.

В пам’ятці, яку канонізували як святе письмо зороастризму, перемагає звичайно жрецька основа, обробці жерців були кинуті і збережені народно - поетичні елементи. При зовнішньому знайомстві “Авеста” є архаїчний релігійний твір. Вона містить безконечні повтори молитов і довгі реєстри божеств, духів предків, давніх володарів... Тут догматично викладається різні ритуали і узаконення за порушення яких наступає покарання, вихвалюються багатства, всіляко прославляється культ божественного світила (Хварно), знак верховної царської влади. Тут ми знайдемо широку оповідь про загробне життя про судний день, про кінець світу, про прихід месії – саонейанта, прокляття демоном зла.

На фоні цих постанов жерців різко виділяються включені в текст народно – епічні елементи, природно і неподільно прекрасні. Сере цих елементів виділяють більш архаїчні, що виражають першообщинну ідеологію, і менш давні – міфи і героїчний епос, які складалися пізніше в період переходу до класового суспільства.

Пізніше давні уявлення про вічну боротьбу стихій світла і тьми розвинулися в кольорові космогонічні міфи.

На них лежить печатка олюднення природи: світ виявляється породженням і створінням матері – землі і батька-неба.

В “Авесті” риси цих двох прародичів перейшли в значній мірі на божество сонця (небо) Мітра і на божество води (землі) Ардвісуру Анахіду (богиня плодючості).

Образ людини все більше проникав в народно – поетичну творчість. Іранські народи створили особистість – героя, вождя, богатиря (незвичайну, видатну). У різних племен виникає свій образ першолюдини, першоцаря який обдарував общину благами культури: відкрив вогонь, приручав тварин, вчив людей будувати житла, працювати на землі, кувати залізо...

Одним з таких першолюдей був Йіма, що означає “пара”, “близнюки”. В “Авесті” (наприклад в Гатах) говориться про Йіма як про винуваться – першогріховника він полакомився, правда, не на яблуко, як Адам, а на гов’яже м’ясо, і цим накликав на людей біду. В одні з частин “Ясни” також згадується про гріхопадіння Йіма, який зв’язався зі словом брехні був лишений щастя і зник під землю.

Матеріальною основою міфологічної поезії “Авести” служило соціально-економічне життя людей з племен, союзу племен і давніх народів Середньої Азії та Ірану періоду переходу до класового суспільства. Мистецтво і поезія цього періоду відмічені перш за все ростом самопізнання людини в першообщинному періоді. В художньому відношенні міфологічна поезія представляла собою великий крок вперед у зіставленні з поезією, що відображала ранні уявлення людей. Давньоіранська міфологія включала у себе елементи, пов’язані з розвитком масових відносин і впливом аристократичної жрецької верхівки.

Окремі конкретні уявлення, імена божеств і героїв, окремі міфологічні сюжети у давніх іранців були близькі до уявлень та імен, що є у віруваннях і міфології давніх індійців. Це свідчить про спільне індоіранське минуле цих народів.

В докласовому суспільстві в пантеоні давніх іранців, що відображав реальні взаємовідносини між людьми над землі не виділявся ні один з богів. Тенденція до цього виділення стає помітною в період виникнення рабовласництва (проповідь напівлегендарного пророка Зороастра). З часу царювання Ахеменідів, що піклувалися про укріплення влади, в якості верховного вождя укріплюється Ахура – Мезга (Ормузд – як його називали давньогрецькі автори) – бог неба, творець всього сущого, покровитель царської влади. Ця релігія – мездіазм, зразу не знищила старі культи племен. Не знищила вона і поширеного на той час віровчення Зороастра.

Дуалізм давніх вірувань одержав в цьому вченні закінчений вигляд. Вічна боротьба сил добра і зла, мороку і темряви, керувалося покровителим людей Ахура – Мездою і покровителе злих сил Ангра – Манью, повинна закінчитись перемогою добрих сил. Зораастрійські жерці внесли в релігію розроблену демонологію і есхатологію, багато зберегли з давніх вірувань. Так, приписували поклонятися вогню, воді, землі, повітрю і не оскверняти їх поховання мертвих тіл.

Їх виносили на гору для поживи птахам. Велике місце займав культ вогню який постійно горів у храмах. Збереглися культ бога Світла, Сонця, Правди, Перемоги.

Традиція пов’язує нове віровчення з ім’ям цього легендарного засновника – Зороастри, якому приписують так звані “Гати” – ядро майбутньої “Авести”. В “Гатах” проклинаються штучні боги племен і навіть деякі міфологічні герої “Йіма”, в них містяться протест проти грандіозних жертвоприношень, що побутувало в старих культурах.

Пантеон божеств в “Гатах” носить абстрактний характер, що не відповідає середньому рівню розвитку мислення тієї епохи і, що заставляє припустити участь в творенні цього пантеону іноземця.

У “Авесті” викривають кілька прошарків. Одним із них, який виник в період розпаду першообщинного ладу відображає міфологічну творчість, що розвинулась із культу природи і героїчний епос який з’явився в результаті розвитку і переробки культу предків. Художня форма як міфології