Міфи відображали космогонічні уявлення іранців і сприйняття ними боротьби між різними силами природи, між людиною і стихією, говорили про винаходи людей...

“ця поезія не тільки відображала боротьбу з природою і історичну доля племен вона закликала до розвитку землеробства, поетизувала трудові процеси, прославляла воїнів, одним словом вона, як частина надбудови, укріплювала свій базис”.

Міфологія знаменувала собою новий більший етап в розвитку поетичної творчості. Самосвідомість людини піднявшись на новий щабель привела до того, що боги у цій творчості стали людиноподібними, а люди стали подібними до богів. Міфологія іранців була у великій мірі оригінальна. Але в ній знаходимо сліди деякого впливу більш давніх міфологій народів Дворіччя. Так, наприклад, міф про світобудову, міф пор боротьбу бога вогню з драконом Духакою, що нагадує бій Мардука з чудовиськом Тіамот, міф про потоп.

“Авеста” була самою ранньою пам’яткою, що відобразила міфологію давніх іранців. В цьому її цінність, але в цьому заключна і важкість її вивчення. Згадані в ній, створені різними племенами, міфи і оповіді з плином часу накладалися один на одного і одержували, крім того деяку обробку, що приводило деколи до протиріч. Навіть пізніші спроби жерців узгодити між собою дані міфології не були успішні. В “Авесті” міфологія не викладається систематично. Про неї ми дізнаємося з розкиданих по різних її книгах міфологічних елементів (найбільше їх в книзі “Яшт”). Крім того в ній відображено далеко не всі міфологічні уявлення і сюжети іранців.

Так, наприклад, тільки з інших джерел відомо про існування у східних іранців культу умираючої і воскресаючої природи, про існування міфів про чудесного Осла, про птаха Смурга, про винахід вогню та інше.

“Авеста” як і Веди донесла до нас сліди давніх космологічних міфів про два посатки, що породили світ – про матір – землю і батька – неба; в ній звучать і відголоси міфів про чудовищ, чудесних звірів, рибах птахах. В ній наприклад говориться про священного бика, що був народжений місяцем, про священну рибу Васі, про тварину Хара, що живе в озері Ворукаша... Поділ людиною всіх явищ природи на корисні для неї і не корисні розвинувся з часом в уявлення про боротьбу двох початків – доброго і злого. Дуалістичність уявлень, що відображала сприйняття протиріч земного життя, наскрізно пронизує собою міфологію іранців. Оскільки зороастризм всмоктав в себе і давні міфологічні уявлення, і в “Авесті” цей дуалізм дуже проглядає. Так, наприклад, уявлення про працю людини як поєдинок з - девавми демонами зла. Земля, що просить людину вирощувати на ній щось, говорить: “Хто сіє хліб, той сіє праведність ...”. “Коли хліб готують (щоб обмолоти), то девів заливає піт, коли готують молоти, то деви втрачають голову. Коли готують муку, то деви стогнуть. Коли тісто готують, то деви ревуть від страху”.

Людина таким чином є зброєю сил добра. Божества, що уособлюють корисні для людини сили природи, існували за давніми повір’ями, у царстві світила і добра, а божества, ворожі людині – у царстві мороку і зла.

Царство мороку в “Авесті” йменується “Святинею пісне співів”, описується як перший, що вини на землі, гірський кряж. У його підніжжі знаходиться джерело омильних вод, велике озеро Воркуша. Тут розміщені і Божества води і сонця, які стали пізніше Ардвісурою – Анахітою і Мітрою.

Про богів і їх діяльність ми дізнаємось в більшій мірі з міфологічних гімнів. Боги в сіменах вимальовуються йотами матеріального світу. Як і грецькі боги, ці божества володіють фізичною, з точки зору іранців, досконалістю. Так, богиня води, землі, родючості Ардвіура – Анахіта виступає в образі прекрасної дівчини. Дух живучості Хама, який зберігся з часів жертвоприношень, зображається як чоловік, найкращий у всьому тілесному світі.

В “Яшті”, присвяченій богині Ардвіура – Анахіті, є прославленням богині і її опис, конкретність якого дослідники пов’язують з описом статуї Анахіти. Тут розповідається про виїзди богині на колісниці, запряженій 4 однаковими білими кіньми, про її допомогу різним богатирям.

Поєднання конкретних матеріалістичних деталей в описі зовнішнього вигляду міфологічного героя з елементами оповіді характерна і для гімну Вертрачне, в якому розповідається про десятикратне перетворення бога Мітра в вітер, бика, коня, верблюда, вепра...

З часом оповідаючий елемент в міфологічній творчості посилився і з’явилися міфи в повному значенні цього слова.

В “Авесті” можна знайти сліди тих міфів, які ввійшли в перший міфологічний період історії Ірану, як їх розуміли давні і середньовічні іранці.

Ці міфи включали в себе розповідь про зародження, ненависті царя пітьми – Ангра – Манью до світлого життя Акура – Мезди, про створення останнім неба, води, землі, рослин, тварин, першолюдину, про боротьбу світла і темряви, в час якої падає жертвою злих сил людина – Гайя Мартан. Але вони (тварини і люди) зроджуються. І наступає на землі період найвищого розквіту коли влада переходить до мудрого і справедливого царя Йіме, коли всі біди і горе обминають людей. В цій легенді про “золотий вік” відображалась мрія людини про щастя на землі, про справедливого вождя. Ввійшовши в “Авесту” ці мрії зазвучали різким дисонансом в порівнянні з грецькою заастрійською проповіддю, яка закликала проснути до божества на небі і покори трону, вівтарю.

В “Вендідаді” знову повторюючи легенду про “золотий вік”, розповідається про те, як цар Йіма, одержуючи від Ахура – Мадзи золоту стрілу і кнут (символ скотарського заняття), втричі розширює