ними межі землі, щоб збільшити площу пасовиськ. Ахура – Мадза покровительствує Йімі на протязі першого тисячоліття його царювання, коли цар “творить праведність”. До кінця цього періоду Ахура – Мадза збирає небесних духів. Йіма отримує попередження про знищення світу внаслідок сильної зими. Йіма виконує всі вказівки щоб спасти народ. Якщо в першому уривку тільки проглядається конфлікт з природою покорення її, то в другій частині він звучить у повну силу. Іранці, як і інші давні народи створили свій міф про потоп, який перегукується про потоп Дворічча, що відобразилося у міфі про ковчег Ноя із індійським міфом про Рибу, що свідчить про проникнення давніх індоіранських уявлень в міфологію іранців. Є збіги із китайським міфом про потоп, головним в якому виступає Юй. Але на відміну від китайського переможця водної стихії образ царя Йими не до кінця витриманий як образ “ідеального героя”. Він піддається звабі Ангра – Манью, здійснює гріхопадіння і гине. На землю прокрадається зло. Страшний змій Ажі – Дахака царює в світі. Нарешті з’являються славний витязь Третона, який убиває дракона.
Міфи, які відображені в “Авесті”, цим не вичерпуються. Збереглися міфологічні сюжети про поєдинок Вогню – Атара з драконом – Тьмою, Дощу – Зірки Тіштрйа (Сиріуса) і Засуки – дева Апорія. Останній міф цікавий і як зразок поетичної творчості народу давньої епохи. Поряд з сюжетами про боротьбу сил природи і про боротьбу людей з цими силами в “Авесті” є також міфологічні сюжети про винаходи людей. Елемент такого сюжету є в міфі про розширення землі Йімою. Але чітко він проглядає в “Вендідаді”, в розповіді про Тріті першого лікаря із числа людей першозаконників. Як бачимо, в міфах боротьба проходить між фантастичними воїнами Ахура – Мадзи і Ангра – Манью, між богами.
В основі образності давніх царів “Авести” лежить одухотворення різних явищ і сил природи, що є притаманне уявленням давнини. По суті всі міфічні образи є прикладом такого одухотворення “Авести” вимальовує події на великому проміжку часу – події, що відбуваються не тільки на землі, але й у фантастичних життях божеств. ЇЇ герої або безсмертні (боги), або живуть сотні тисяч років (Йима). Вони зображаються у відповідності з потребами міфу та легенди. Вони звичайно всемогутні, володіють могутньою силою, є також і багато фантастичного. Не дивлячись на величний характер образів багатьох героїв міфології і епосу, вони описуються з подробицями, що спостерігаються в щоденній дійсності, але опис залишається зовнішнім. Так, Ардвісура – Анахіта зображується великим дужим і сильним, але в той же час виділяється і земні риси його зовнішності, одягу, прикрас.
Мономентальність образу Мітри поєднується з деталізованістю в опису його зовнішності (у нього тисяча вух, десять тисяч очей і т.п.). Цю ж особливість можна помітити і в описі богатиря Керсаспе.
В різних описах іншого роду також спостерігається намагання дати більш повнішу картину за рахунок подробиць, що відносяться до даного явища. Цей опис зберігає ту не розчленованість сприйняття дійсності, яка була характерна для людини того періоду.
Останній цар “Авести” відобразив ідеологію і ідеалістичне вчення зароастрійських акерців. З формуванням зароастрійської церкви зразки усної народної творчості, які входили до складу “Авести” були підкорені її вченню. Особистості Зароастри була надана божественність, винятковість. З цією метою в частині “Авести”, де були описані його життя і діяльність, були введені міфологічні елементи. Так, в “Авесті” розповідається про спробу Ангра – Манью збити за допомогою деви брехні Друджа з дороги істинного Зароастра, спроба закінчилась невдачею. Вмішання бога світла і добра спасає праведника від спокуси і укріплює його рішучість боротися з силами зла. На кінець, цей цар в уже дуже розвинутому вигляді відображає вчення про абстрактних божествах, вчення про рай і темна – темна безодня, куди якось правдива діва зкидає грішників з моста, що веде до життя Бога, вчення про кінець світу, про воскресіння із мертвих, про прихід месії.
В основі образності царів, пов’язаних з виникненням і розвитком зороастризму, лежить дуалістичне уявлення про світ. Образи божеств уособлюють собою різні людські якості і здібності, а тому вони розливчасті і абстрактні.
Дуалістичність світосприйняття, що відображається у цих шарах, відбилася на їх формі. Наприклад, коли говориться про боротьбу добра і зла, про проходження життя і смерті, то кожен рядок має антитези і антоніми, що підкреслює протиставлення сил.
Частини “Авести”, створені жерцями, стоять нижче тих, в яких використані були елементи усної творчості. “Авеста” відобразила усну народну творчість, в змісті і формі її відобразилися як народна тенденція, що краще видно в давніх шарах, так і аристократична, що була унесена з розвитком суспільної нерівності. Постільки “Авеста” відображає неподільність сприйняття давньої людини, постільки вона є предметом для вивчення історії літератури, природничих наук, релігії, філософії, історії Ірану і його давньої географії.
Богів, яким поклонялися індо іранці, було багато, а образ богослужіння завжди присвячувався окремому божеству. Поряд з божествами культу (Вогонь, Вода, Хаома...) існували і “природні” боги, що символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі, яких іранці називали Асман і Зам, боги сонця і місяця – Хвар і Мах, два божества вітру – Вата і Вайу.
Іранці вважали, що існують закони природи, завдяки яким сонце рухається рівномірно, відбувається зміна часу і тим самим забезпечується порядок, існуючий в світі. Одна обставина, якій законодавці і жреці