Міністерство освіти і науки України

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.СТЕФАНИКА

Реферат на тему:

Зороастрійські

своди

Виконала:

студентка групи ПМЛ-31

філологічного факультету

Савчук Олександра Степанівна

Викладач:

Султанов Ю.І.

Івано-Франківськ

2002

План

1. Пізні своди релігійного характеру

2. Зороастрійські своди

Література

1. Никитина, Поэвская, Познеева. Литература древнего Востока. – М., 1962г.

2. Дж. Хинелс. Космическая битва Зороастризма / у кн. Религии мира

3. Религия Ирана / у кн. Токарев. Религия в истории

народов мира. – Изд. ІІІ

4. Бойс, Мери. Зороастрийцы. Верования и обычаи – Изд. ІІ – М., 1988 г.

5. История всемирной литературы в ІХ томах - М., 1983 г. (Т.1)

6. Васильев Л.С. История религии Востока – Изд. ІІ – М., 1988 г. – 415с.

7. Религии мира. История и современность /Ежигодник – М., 1987г.

8. Гук С. Т. Мифология Ближнего Востока – М., 1991 г. – с.184.

9. Библиотека всемирной литературы. Поезия и проза

Древнего Востока. – М. – Т.1 – 1973 г.

Пізні своди релігійного характеру

Саме до періоду ІІІ ІХ ст. н. е. належить багато літератури релігійного характеру, яка представляє різні своди. Частина їх формувалась, певне, ще при Сасанідах (ІІІ – арабського захоплення ( VIII-IX ст. н. е.), коли звернення до минулого, до древньої релігії відіграло велику роль в боротьбі з іноземними державами. Встановлення літератури релігійного характеру було зумовлено в основному потребами зороастризму та інших наук, які розвивалися і приймали релігійні форми.

Розвиток літератури, пов’язаної з різними віровченнями стояло в прямій залежності від змісту ідеологічної боротьби, яку вели її поборники, і від форм красномовства, які складалися в процесі цієї боротьби.

Вище згадувалось про відображення в “Авесті” боротьби Зороастра з наслідувачами старих культів. Зороастризм чинив опір в певній мірі і релігії перших Ахеменидів. Одна з пам’яток на середньоперській мові – “Книга про праведного Варифа” зберіг поголоски розпаду самого зороастризму і виникнення в середині нього різноманітних течій в період після нашестя Олександра Македонського і занепаду канонічного екземпляру “Авести”. Можливо про це явище свідчить вісімнадцятий розділ “Вендедада”, в якому йдеться про жреця-брехуна.

В Сасанідський час зороастризму потрібно було витримувати боротьбу з ерванізмом і двома широко відомими вченнями – маніхейством, яке вчинило в ІІІ ст.. н. е. і мазданізмом, який відноситься до V ст. н.е.

Про зміст двох останніх ми знаємо досить небагато, або неточні, неправдиві дані.

Засновник маніхейства, який мав титул “Мані”, що означає “Вічний” (род. в 215 р. н. е.), почав свою діяльність як проповідник в 242 р. н. е. в столиці Сасанідів – Ктесіфоні і мав великий успіх. Мані створив свою церкву, в якій перші його дванадцять учнів стали “вчителями”. Їм в свою чергу підкорялися сімдесят два єпископи.

Вчення Мані об’єднувало елементи різних відомих йому релігій і повинно було, за думкою засновника, замінити всі релігії які існували до цього. Так, в ньому можна знайти древньовавілонські і древньоіранські уявлення (ерванізм і вчення про боротьбу добра і зла, в якій людина повинна допомагати доброму початку). Крім цього, вчення Мані ввібрало і деякі елементи християнства. Маніхейство відобразило протест народних мас проти матеріальних надлишків правлячих шарів населення. Проповідь Мані кликала до аскетизму, самотності сподвижницького життя. Оскільки вона була направлена проти соціальної нерівності, пригнічення, проти керуючої династії, маміхеї зазнавали переслідувань. Мані і його прибічники переховувались в Туркестані, Центральній Азії, Індії і Китаї, а після повернення в Іран і смерті Мані (273 р. н. е.) його сподвижники втекли до Візантії і в держави, які підтримували зв’язки з Сасанідською імперією з сходу. В Соді маніхейство стало переважаючою релігією.

Другим вченням, з яким приходилось вести боротьбу зороастризму, було вчення талановитого проповідника Маздиака. Його проповідь включала потреби соціальної рівності, повернення до старих общинних порядків. Рух маздакітів був використаний самим “царем царів” для боротьби з феодалізованою знаттю. З посиленням реакції рух був придушений і його керівники знищені.

Жорстока ідеологічна боротьба, викликала появою маніхейства і мазданізму, не затухала і в середні віки.

Зороастризм, маздакізм і маніхейство вели конкуренції не лише один з одним, але й іншими релігіями, наприклад, з буддизмом, індуїзмом і християнством. Також можна вважати, що зороастризм не міг реагувати на розповсюдження філософських вчень, які прийшли з Риму і Візантії.

Зрозуміло, що в цих умовах мистецтво суперечок, полеміки повинно бути більш досконалішим. Доказом цьому і служить характер пам’яток зороастрійського змісту. Без сумніву, що цих пам’яток було колись багато, але на даний час відомі лише декілька зороастрійських пам’яток, які збереглись парсійськими общинами Індії та Ірану. Із маніхейської літератури дійшли до нас лише уривки, оскільки вона систематично знищувалась на протязі віків зороастрійцями, християнами і мусульманами.

Не дивлячись на різноманітність в цих пам’ятках ідеології, яка проповідується, форма їх тісно пов’язана з розвитком усної традиції: пам’ятки часто різного часу, включають в себе в тій чи іншій формі, всезагальні наслідки, використовують прийоми вже розвинутого на відміну від “Авести” ораторського мистецтва. В них використовується діалог. В якості доказу за аналогією наводиться притча, прислів’я, приказка, а також близький до них за формою афоризм.

Зороастрійські своди.

Культурне життя сасанідського Ірану знаходилось під строгим контролем зороастійських жерців. Важка арамійська графіка середньоперської мови, якою користувалася література, робила легшим монопольне положення жерців в письмовому оформленні усного матеріалу, в використанні і розтлумаченні загальнонародного наслідування. Звичайно, що жерці тлумачили це наслідування так, як це було їм вигідно, і оформляли його відповідно