Багато образів, сюжети і мотиви “Бундахішна” зустрічаються вже і в “Авесті”. Такий образ “души быка”, образ першолюдини, зірки Тиштрії і дева Апоші, священного озера і т. д. Зустрічаються в Авесті і відлуння сюжету про боротьбу Мушпар з світилами, мотив вищості людини над богами.

В “Бундахішні” деякі сюжети набувають іншого забарвлення. Такі, наприклад, міф про потоп, міф про Йіму – засновника десяти тисяч міст, який помер від руки рідного брата Спитьюрі, котрий разом з Ажи-Дахакою розпилює Йіму. Картина створення світу Ормуздом в “Бундахішні” в більшій мірі, ніж в “Авесті”, нагадує космогонічні міфи Вавилоні та їх біблійну трансформацію.

В ряді міфів “Бундахішна” зберігаються риси, властиві мисленню людей древньої епохи. Так, в цілому, розповідь про боротьбу демонів зла з силами природи і людиною говорить про те, що в кожному явищі люди здавна вміли бачити позитивну і негативну сторони: в боротьбі засухи (Апоши) з водою (перемагає вода), та морські води стають соленими, а загинувши при повені гади наповнюють землю смородом; в боротьбі Ахримана з землею, перемагає земля, але на ній виникають непрохідні гірські хребти (Ельбурси)

За своєю композицією “Бундахішні” розподіляється на ряд прозових глав, зв’язок між якими буває ще механічним. В книзі використовуються форми монологу і діалогу. Так, наприклад, картина страшного суду розкривається в бесіді Зороастра і Ормузда. Не так давно в “Бундахішні” був знайдений метризований фрагмент з “Гімну Зрвану” – “Безкінечного часу”. В цьому уривку висвітлені дві теми, які звучали в літературах й інших народів Сходу, після появи в них панівної релігії. Ці теми часто зустрічаються в середньовічній літературі Ірану, а конкретно: тема швидкого лету життя на землі і тема долі. Хоча цей уривок написаний ще віршами по 11, 9 і 8 складів в рядку, тут вперше знаходимо яскраво виражену кінцеву риму і початки двох поетичних форм середньовіччя, які дожили до сьогоднішнього дня. Це праобрази масна ви – твори з парною римою (перші три віршовані уривки римуються за схемою аа бб вв) – а чотиривірші римуються по схемі ааа)

Поетична стилістика “Бундахішна” почерпнута з усних джерел. Найбільш характерні для неї прийоми епічної творчості, які зазначені в “Авесті”. Склад троп тут трохи інший у порівнянні з її древніми шарами. В “Бундахішні” виступає досить розвинене порівняння. Так, в картині бою Ахрімана з небом, воїни покривають його “как волосы – голову”, в картині бою з водою падають краплі дощу “величиной с чашку” і т. д.

Картина світостворення, намальована “Бундахішном”, відображений рівень науки того часу, який невіддільний від художньої і творчої. В цій картині привертають до себе увагу наївні, але правильні принципи уявлення про послідовне виникнення трьох царств природи – мінерального, потім рослинного і тваринного. Найвищим творенням є людина.

“Суперечки” в міфології древніх іранців, які живляться зороастрійським вченням, не сприяли ствердженню авторитету державної церкви. Тому і була прийнята спроба привести в систему всю суму космологічних знань. Не дивлячись на такий, чисто класовий задум роботи і релігійне звучання своду в цілому, він все ж мав велике значення. Наскільки можна судити за пам’ятками, які дійшли до нас, в релігійній літературі зороастризму вперше була зроблена спроба створити свод на більш, або менш спільні тему і сюжет.

Другою пам’яткою релігійного характеру є “Меногі Храд” (“Божественний розум” або “Дух розуму”). Тракт розвивав етичне вчення зороастрійської релігії. Він призваний показати шлях “істини” до “спасіння душі”. В діалозі між мудрецем і “Духом розуму” розкривається існування добрих і злих вчинків. При цьому в поняття “добрих” входить дотримання єдності благих думок, слів і справ, інших приписів зороастрійської релігії.

Важливе місце в книзі займають і питання “хорошего управления” трактованого в дусі зороастрійської етики.

Всі твори заключено в рамку, в якій мова йде від першої особи. В розмові мудреця з “Духом розуму” серія запитань замінюється серією відповідей. Для доказів того чи іншого положення даються вказівки на слова міфологічних чи легендарних авторитетів або приводяться міфи і сказання. Так, для доказів того, що “разумный”, який виконує “заветы Зороастра”, обов’язково потрапляє в рай, говориться наступне: Гайомард, Зардушт (Зороастр), Гуштасп потрапили в рай, а Джамшид і Фаридун – ні, бо по “неразумию” не були досить благочестивими. В такому ж зв’язку проводяться космогонічні міфи, які перераховують, як і в “Авесті” головні їх подвиги, характеристики персонажів.

Стиль “Меногі храд” змінюється в залежності від джерел, які лежать в основі того чи іншого розділу. Тому в ряді з елементами писемної традиції пам’ятка відбиває в певному степені і усну (народно-епічну і ораторську).

Третьою важливою пам’яткою літератури релігійного характеру є свод “сведений” про традиції, доктрини та історії зороастризму – “Денкард” (“Деяние веры”). Як і “Бундахішн”, він відноситься до IX ст. н. е. цей свод складений з певною полемічною ціллю: показати переваги зороастризму перед християнством, іудаїзмом і маніхейством, і тим самим закріпити єдність трону і вівтаря – оплота “правой” віри. Головний удар тут направлений проти маніхейства і його засновника Мані. Боротьбі з його ідеями, в особливості, з потребами майнової рівності, посвячено десять спеціальних заповідей. Вчення Мані представлено