з них переможним. Саме у молитві ми досвідчуємо, що Христос нас визволяє від усіх злих сил. Доки наша молитва не виходитиме з таких глибин нашого існування, де відкривається наша нікчемність, то доки ми не узріємо безмежне милосердя Бога, не дивно буде, що наша молитва залишиться поверхневою малоуспішною, без великої користі для нас. Тільки тоді, коли ми зосередимо наші думки в такому напрямі, ми зможемо звернутися до небесного Отця у молитві.
Св. Письмо виразно зазначує, що мусить молитися той, хто бажає спастися: Треба завжди молитися і не зневірюватися! [Лк. 18,1] Чувайте і моліться, щоб не впали в спокусу [Мт. 16,41]. Просить і одержите! [Мт. 7,7] Оскільки молитва – це наше спілкування з Богом, і оскільки Бог хоче сказати нам важливіші речі, ніж ми йому, то першою умовою добра молитви є навчитись слухати. Молитва – це п’ятий засіб, щоб здобути Божу любов. Самі собою ми вбогі, але молитва має силу вчиняти нас багатими, бо Господь обіцяв вислухати кожного, хто молиться. Ось його слова: „Просіть, і буде вам дано!” [Мт. 7,7.]
Життя Святих складалося з розважання і молитви. Молитва виєднала всі потрібні ласки, що допомагали їм стати святими. Якщо бажаємо спастися і освятитися, то треба завжди стояти при дверях Божого милосердя і благати того всього, чого потребуємо. Якщо нам треба покори, то благаймо її в Бога, і станемо покірні. Коли нам потрібна терпеливість посеред страждань, то прохаймо її, і будемо терпеливі, як бажаємо Божої любови, то прохаймо її, і дістанемо любов [Св. Альфонс Лігорій „Молитва – могутній засіб спасіння” Канада, 1962]. В молитві не лише ми промовляємо до Бога, але й Бог промовляє до нашої душі. У молитві нав’язуються взаємини межи людською душею й нашим Небесним Отцем, Пр. Трійцею, Ісусом Христом, Пр. Дівою, Св. Ангелами і Святими в небі – взаємини, які з обох сторін полягають на якомусь взаємному уділюванні собі щось з того, чи це, що з розуму й волі дасться другому уділити.
Молитву давні називали дзеркалом живучості нашого духа: яка наша молитва, таке наше духовне життя.
Оріген, духовний письменник Александрії, в третьому столітті це висловлює так: „Чим є думання для філософії, тим є молитва для релігії: як без думання немає філософії, так без молитви немає релігії”.
Св. Іван Златоуст у четвертому столітті усе наше моральне життя узалежнює від молитви:
„Ми грішимо тоді, коли ми перестаємо молитися. Якби ми вміли не переставати молитись, ми б не впадали у гріх”. Щоб осягнути найвищу і єдину мету нашого християнського життя – повне наше поєднання з Богом – треба тобі бути готовим до того, що від твоїх перших кроків по цій дорозі тебе зустрінуть труд, піт і змагання. Це боротьба, в якій треба буде тобі перемогти себе самого. Молитва – це найголовніша наша зброя. Це мов наші простягнені до Бога руки, якими ми притягаємо всі благодаті, що так щедро спливають на нас з невичерпного джерела безмежної любові і милосердя Божого.
Молитва – це саме те, що людину чинить людиною. Тому молитись являється найважливішою дією людини. Хто молиться той подолує тривогу, якою оповите існування людини. Його життя наповняється радістю, яка входить у глибини людського життя. Молитись не конче треба вчитись. Молитись треба хотіти. Треба хотіти довірити Богові, незважаючи на те, що нам заслонює чи притемнює наше шукання Небесного Творця та Отця. Молитись можна всіляко, різними словами, але головне – думками, почуттями, ділами.
Отже, молитва – це найважливіше правило духовного життя, це таємниця плідного духовного зростання і завершення будь – якого зусилля на шляху до Бога. Саме через молитву людина здобуває Святого Духа, який доводить до досконалості духовний рівень кожної людини.
Молитва – це нагода відкрити Бога. „Господь з вами, якщо будете його шукати, дасть вам знайти себе. Але якщо ви полишите його – полишіть Він вас” [2Хр. 15,2]. Під час молитви Бог звільняє твоє серце від щільної заслони людського розуму і об’являє тобі свій промисел, згідно з яким Він провадить всі сотворіння і твоє власне життя через різні події, що відбуваються протягом років [Матей ель Мескін „Поради про молитву”, - Львів, 1996р. ст. 59-60.]. Спробуймо точно визначити, що таке праця, що таке відпочинок, що таке думка. Ми живемо, переживаємо те, з чого складається наше життя, а вже потім можемо це описати і якось визначити. Ось так і християни описували молитву, давали їй означення. Означень тих багато, але в церковній традиції перевагу віддають трьом:
благання у Бога якогось добра;
підношення думки до Бога;
розмова душі з Богом.
Всі вони є взаємозв’язані, але найбільш християнським є третє. Бо ж і язичники, коли вони в біді, звертаються до Бога за допомогою, і філософи підносять думки до Бога. А нас Ісус Христос навчив молитву „Отче наш”.
Молитва – це розмова душі з Богом. Але це також і участь у тій „розмові”, яку вічно ведуть між собою три Особи Пресвятої Трійці. Тому й наша молитва – це звертання до Бога Отця через Сина у Святому Дусі. Це і є наш злет, на зустріч якому до нас нисходить благодать. І так усе добре приходить до нас від Отця через Сина у Св. Дусі. Ми ж, підтримувані Духом устами Сина насмілюємося сказати Богові: „Отче наш!” [Тома Шпідлік