в собі, а щоб були покірною молитвою до Господа про світло, сили і все те, що нам буде потрібне, щоб вистояти в добрі. Не варто також надмірно перебільшувати важливість для роздумування конкретних рішень такого роду й гадати, що без них воно не відповідало б своїй меті й залишилося б без плоду. Так було б насправді, якби роздумування не потягло за собою волі і не пробудило в ній конкретних афектів, якби не вершилося потужним акордом любові. Гарно це висловила Св. Йоанна Франциска де Шанталь, говорячи, що в молитву треба входити через віру, тривати з надією, а виходити з любов’ю. Отож любов проявляється не тільки в поодиноких, конкретних рішеннях, які стосуються нашого життя, а має набагато ширше поле діяльності.
У мисленній молитві завжди вистачить місця на працю над собою, котра повинна грунтуватися на щоденному роздумуванні і рахукові сумління. Але зводити мислену молитву лише до цього і наказувати собі завжди роздумувати тільки над власними вадами і гріхами, одне слово, над усією своєю вбогістю. Було б великою помиллкою. Отаке безнастанне порпання в собі надала б і молитва, і всьому духовному життю риси смутку й пригноблення, а до того ж ще затримання тільки на собі. Отож на молитві, власне, треба вправлятися в тому, щоб вириватися з егоїстичного вдивляння в себе й забувати про себе в Богові. Так само і в щрденному житті вправлятися в тому, щоб забувати про себе в ближніх і для ближніх. Душа від того, що ми забуватимемо про себе, нічого не втратить; навпаки, це її незмірно збагатить, бо, як говорив Спаситель: „Хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже” [Лк. 9,24]. Й так само Він мав повторити, через віки Св. Катерині Сієнській: „Думай про Мене, а Я думатиму про тебе”.
Участь волі у мисленій молитві не може обмежуватися найближчими утилітарними цілями, а повинна поширюватися на всю сферу завдань, які стоять перед нею, центральне місце серед яких посідає любов до Бога і хвала Богові.
Добре було б ще усвідмити собі, що і в якій мирі могло бути у цій молитві з нашого боку не так. Зокрема, йдеться про розпорошеність уваги. Вона тим більше шкідлива бо мало хто собі усвідомлює, звідки вона походить, а тому більшість гадає, що ця неуважність забирає у молитві всю її вартість. Неуважність подеколи і на літургійній молитві приходит до нас, але там усе, що діє на нас іззовні, теж пов’язане з молитвою, тому опанувати цей стан легше. У мисленній молитві, навпаки, треба увійти до хатинки своєї душі і зачинити двері, аби ніщо ззовні не потривожило розмову з Богом. Тут неуважливість опанувати важче, от через що саме в зв’язку з роздумуванням випадає їй присвятити бодай слівце.
Отож треба пам’ятати, що можливіст цілковитого і досконалого опанування бігу нашої думки є в нас вислідом первородного гріха. Хаос, запроваджений ним до нашої психіки, передовсім позначився на уяві, яка не такою мірою підвладна нашому розуму й волі, щоб ми могли уникати всілякої неуважливості. Схильність до неї не є нашою особистою провиною, а є наслідком провини перших наших батьків. Ми ж відповідаємо тільки за те, як щдо неуважливості поводимося, чи піддаємося їй добровільно і якою мірою.
Звідси конечне випливає висновок, що мимовільна неуважливість не перериває молитви і гріхом не є. Коли людина піднеслась думкою до бога і почала молитися, а за хвилю її думка без свідомого дозволу непомітно відійшла до іншого предмету, це не означає, що молитва перервалася. Щойно схаменеться, то відразу ж думкою повертається до Бога – отож зробила, що могла, а молитва її в найістотнішому нічого не втратила. Як учить Св. Тома, мимовільна неуважність не зменшує ні заслуги молитви, ані сили вслухання в Бога, а зменшує тільки радість, яку Він нам приносить. Інша річ – неуважливість, яку ми свідомо дозволяємо і самовільно йдемо за цею думкою. Така неуважливість є формальним перериванням молитви, і треба нового акту волі, що скеровує нашу думку до Бога, аби знов повернутися до молитви. Така неуважливість завжди грішить, бо легковажить Тим, з ким ми спілкуємося під час молитви.
Звідси можемо зрозуміти науку таких досвідчених керівників духовного життя, як Св. Франциск Салезький і Св. Тереза Авільська. Вони обоє вчать, що не варто занадто перейматися мимовільною неуважливістю і через неї позбавлятись охоти.
Св. Франциск неоднозначно доводить, що під час молитви людям куди більше шкодить роздратування неуважливістю й розчарування, сповобоване нею, аніж вона сама. Особі, яка скаржилася, що її роздумування часто є лише боротьбою з розпорошеністю уваги, Святий відповідав: „Значить ти молишся досконало”.
Інша річ, коли джерелом неуважливості є надмірне прив’язання до речей дочасових. „Де скарб твій, - говорив Спаситель – там буде й серце твоє!” [Мт. 6,21] Коли людина любить надміру щось дочасове – чи то майно і багатство або чуттєві втіхи, чи власний успіх, славу почесті, працю і заняття, ба навіть і родину та її земні справи, то й її думка, буде повсякчас обертатися довкола цього і навіть втискуватися до молитви, хоча б та людина й хотіла звернутися до Бога. Хто через ці причини під час молитви вельми неуважливий, той повинен, роблячи рахунок сумління, як слід застановитися на тім, звідки пливе його неуажливість, а Він допоможе виявити