Бувають випадки, коли розпорошеність уваги і незмога зосередитись на молитві походить з надмірного виснаження, чи то фізичного, чи нервового або навіть з різних хворобливих станів. Декотрим особам, які зазнають тяжких депресій, зокрема на релігійному тлі, за порадою сповідника і досвдченого лікаря належить цілковито відмовитися від роздумувань. Покірне прийняття з рук Божих такої хвороби може замінити роздумування, до якого душа в такому стані не здатна і якого Бог від неї не вимагає. Але й тоді, коли незмога зосередитись на молитві не має виразного хворобливого характеру, а пояснюється менш або більш тривалою фізичною чи нервовою втомою, не варто робити надмірних зусиль, щоб триматися регулярно задуманого плану і вдаватися до роздумування згідно з визначеним пунктами. Варто цю працю собі спростити, забагато не роздумувати, а затриматися тільки на певній думці і з неї видобути хоча б крихту любови до Бога. Коли важко зосередити увагу і видається, що нам нема чого сказати Богові, треба й далі залишатися перед обличчям Бога із покврним серцем жертвувати Йому свою неміч і страждання. Бог вимагає від нас не велемовності, як гадають погани [Мт. 6,7], а виконання Його волі, найкращим вираженням якої є прияняти з Його рук страждання у тій формі, яка подобається Йому. Страждати перед Ним у мовчанні є досконалою молитвою, за яку Він, бачачи все, що діється у глибині нашого серця, винагородить нас стократ.

Священикові, котрий скаржився своєму сповідникові, що нервове виснаження не дає йому зосередитися вранці, коли він прагнув би підготуватися до Св. Меси [Яцек Воронецький „Повнота молитви”, - Кайрос, 1997 р.].

Розумова молитва приносить таку користь:

Розвиває таке необхідне пізнання добра і зла;

Збагачує нашу пам’ять побожними думками;

Дає нам нагоду та спонукає нас довірливо розмовляти з богом;

Спонукає нас приймати добрі та успішні постанови.

До розважання треба застосовувати слова Св. Писання: „Ось чому я моливсь, і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. От прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її богатство незліченне” [Мудр. 7.7,11]. Святі багато часу посвячували на молитву в пам’яті і не переставали її звеличувати.

Пише Папа Пій ХІІ: „Як треба цінувати розважання речей Небесних, бачимо не лише із вчення церкви, але також із прикладу всіх святих” [Енцикліка „Містичне Тіло Христове”.].

Розважання є дуже необхідним, бо без частого і гідного його відбування не можливо дійти до досконалості. Це бачимо:

З багатьох висловлювань Св. Письма: „Якби закон твій та не був вдрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі” [Пс. 119,92].

Думки Святих Отців: Св. Іван Золотоустий каже, що розважання для душі, щоб зберегти її духовне життя, є таким необхідним, як душа для тіла, щоб зберегти тілесне життя.

Це каже нам здоровий розум: без частого розважання людина не дійде до необхідного пізнання добра і зла, і то ні в особі, ні у ставленні до Бога.

Це бачимо зі щоденного досвіду: хто недбалий у розважанні, той поповнює багато блудів, гріхів, хоч інші практики духовного життя добре знає.

Так треба цінувати, любити, практикувати розважання цілим серцем упродовж усього життя.

Треба бути переконаним, що дуже шкодимо собі, коли, без важливої причини, залишаємо чи скорочуємо розважання.

Треба бути переконаним, що коли упродовж довгого часу залишаємо розважання, то цим зрікаємось досконалості та бажання бути вільними від непорядних нахилів. Розумова молитва не є в протиставленні до молитви літургійної, хоч в іншій формі. Так і іспит совісті , духовні вправи, відвідини, вервиця, належать до побожності, серед яких бувають надхнення та порухи Св. Духу. Усі вони змагають звернути нашу думку до Бога, щоб її очищувати від гріхів, заохочувати до чеснот та запалювати до правдивої побожності.

Розважання – це річ легка, роздумуємо над якоюсь релігійною правдою так, як це робимо зазвичай – без напруження в якихось дочасних справах, а саме:

Пам’яттю пригадувати собі минуле.

Розумом розібрати це відповідно.

За дпопмогою волі сказати і вирішити відповідно. Розважання буде легким, коли будемо вправлятися, просити Божої допомоги та поводитися так, як навчають вчителі духовного життя [Доротей Шимчій, ЧСВВ «Основи аскетики» - Івано-Франківськ, 1999 р.].

1.3. Споглядання

“Тому то ось Я намовлю її, і проводжу її до пустині і буду говорити до серця її”

(Ос. 2,16)

Слово “споглядання” внаслідок розвитку рефлексії, на своїх початках одержало дуже різноманітні значення [K.Gogol, Meditations sur la divine liturgie, Brudges 1952, pp. 116 і далі]. Але у духовних вчителів християнського Сходу його значення досить швидко кристалізувалося у визначення, побудоване, однак, на хибний етимології: означає, бачити Бога у всьому.

Чи треба казати, що споглядання тотожне молитві? Гноза справді зростає у її мірі, в якій зростає молитва. Євагрій справді прирівнює найвище споглядання до найвищого ступеня молитви; звідси цей значущий вислів:

„Якщо ти богослов молися по-справжньому, а якщо ти молишся по-справжньому, ти богослов” [Про молитву 60, РG 79, 1180b; I.Hausherr, p.85.].

часто східну церкву порівнювали з Марією, а Західну – з Мартою. Належить ствердити, що не один духовний вчитель вихваляв насолоду споглядання. Часто усе духовне життя будується з огляду на