до III—І ст. до н. е. Найвідоміші з них — колона Ашоки, яка зараз знаходиться в центрі головного залу музею Сарнатху поблизу Бенареса. На ній зображено чотири леви, які притиснулися спинами один до одного і дивляться в усі боки світу. Зображення цих левів стало частиною державного гербу Республіки Індії. Колись вони були основою для великої чакри, рештки якої знайдено при розкопках. На п'єдесталі чакру повторено ще чотири рази. Чакра — багаторадіусне колесо, символ вчення — дхарми, символ Сонця, спасіння. Як символ Сонця, спасіння чакра відома ще з добуддійських часів і була символом влади, могутності, знання. З цим же значенням вона увійшла у буддизм, уособлюючи вчення дхарми. Чакра — один з головних об'єктів поклоніння буддистів.
Таким же важливим об'єктом поклоніння, як і чакра, є ступа. Ступа — це специфічний вид буддійських споруд, однак створені вони не в рамках буддизму, а продовжували добуддійську традицію насипного могильного пагорбу, що було пов'язане .з героїзацією знатного померлого. Буддійська ступа — це не захоронення, це меморіальний пам'ятник. Це сховище часток праху Будди та інших реліквій. Будда пояснив двом своїм першим учням правила збереження реліквій і передав їм свій локон та зрізані нігті. Потім він склав свою полотняну одежу трьома, один на другий, квадратами, які зменшувалися, поставив посередині горщик для милостині, вставив у нього жебрацький посох. Такою, сказав він, повинна бути ступа. Ступи мали різні силуети — напівсферичний, дзвоноподібний, глечикоподібний, внутрішнього простору не мали. Будувалися з каменю і землі або з цегли і глини.
У Кушанському регіоні ступи мали квадратний або прямокутний п'єдестал зі сходами і на ньому циліндричне тіло увінчане куполом, на якому розміщений невеликий сховок для реліквій. Завершується композиція парасольками (знак царської честі, а також символ різних частин Всесвіту). Зверху закріплювалася чаша для дощових вод. З часом кількість парасольок збільшується, композиція стає багатоярусною.
Найбільш знамениті ступи в Індії — у Санчі, Бхархуті, Амараваті. Час їх створення III—І ст. до н. е.
Буддійський монастир називається вихара або сангхарама. Тут живе громада ченців, зупиняються паломники, тут будуються святилища, (чайтья), ступи. Чайтьї як окремі храмові споруди були дуже рідкими, найчастіше храми і молитовні зали вкомпоновано у загальний комплекс монастиря.
Для буддійської культової архітектури характерний індійський тип арки у вигляді загостреного кіля. Плоских дахів тут не будували через тропічні зливи. Для традиційного типу монастиря характерні контури квадратної огорожі та квадратного внутрішнього подвір'я, оточеного келіями. Будувалися підсобно-господарські приміщення. Загальне планування найчастіше не було підпорядковане єдиній схемі.
У храмах було багато зображень буддійських божеств, на розписах по стінах малювали епізоди з життя Будди, його великі статуї часто ставили і під відкритим небом. Пишні богослужіння супроводжуються звуками труб і барабанів. Ченці інколи одягають фантастичні костюми і маски і розігрують пантоміми. Багатолюдні процесії супроводжують священні реліквії, коли їх виносять з храму.
Добре зберігся до нашого часу печерний монастирський комплекс у Карла за 200 км від Бомбею, який є одним з найдавніших, датується І ст. до н. е.
Найбільший пам'ятник буддизму — нещодавно відреставрований комплекс Боробудур, створений на о. Яві у VIII ст. Його висота 42 м, діаметр в основі 123 м.
Великим досягненням індобуддійського мистецтва була скульптура, яка насамперед пов'язана з розробкою образу Будди.
Поява іконографії Будди відноситься до часу формування буддизму Махани. До того його зображували умовно — символом або атрибутом, яким є священне колесо закону, тюрбан, трон, сліди босих ніг, релікварій та ін. Хронологічно формування образу Будди у скульптурі відноситься до епохи Великих Кушан, в часи царя Канішки цей процес вже відбувся, в чому ведуча роль належать школам Гандхари і Матхури.
Образотворчий канон Будди передає три статурні композиції, причому всі пов'язані з тими поворотними пунктами в житті Будди, які відображають його просвітлення, проповідницьку діяльність і відхід у нірвану. Їм відповідає образ Будди, який сидить у позі йога, тобто зосередженого роздуму; Будди — проповідника, який крокує вперед, несе до народу істину, і Будди на смертному ложі.
Канонічним є одяг Будди. Це традиційний одяг давніх індійців, який включає дхоті — тканина на стегна, яка є дуже довгою; утарасангу — сорочка до колін без рукавів; сангхаті — простора накидка з прорізом біля шиї, вдягалася поверх. Тканина — вовна або бавовна. Одяг широкий, не обмежує рухів.
Принципи зображення Будди, а також бодісатв, різних сцен з їх життя багато в чому зазнали впливу елліністичних традицій. І це не дивно, ми знаємо якою притягуючою силою було античне мистецтво, яке в часі розвивалося майже паралельно з індійським.
3. Поширення буддизму
У V—VII ст. буддійська культура в Індії досягла найвищого розквіту, далі буддизм в Індії починає занепадати, а на рубежі І—II тисячоліть вже не грає помітної ролі в житті Індії. Зберегти свої позиції у соціальній структурі кастової Індії цій ідеології було дуже важко.
Проте буддизм Махаяни досить швидко поширився поза межами своєї батьківщини — в Середній Азії, Китаї, Японії, Кореї", В'єтнамі та інших районах. Розвиваючись в іншому соціальному і національному середовищі буддизм відповідно змінювався. Так, відомі китайський та японський варіанти буддизму.
Ламаїзм — ще одна поширена форма буддизму. Виникає у пізньому середньовіччі у Тибеті в VII—XV ст. на стику двох великих цивілізацій — китайської та індійської. У цій своїй найбільш пізній і специфічній різновидності буддизм досягає найбільш завершеного вигляду. І до сьогодні культ тібетського Далай-лами (голови