Контрольна з релігієзнавства

План

1. Форми, класифікації та типологізація релігій

Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії світу, яких натепер зафіксовано до 5 тис., ще не вдалося нікому, відповідно ще не вироблено оптимальної класифікації. Релігії поділяють на групи, беручи за основу етнічні ознаки, час виникнення, рівень організації, державний статус. Така модель класифікації базується на найзагальніших принципах.

Поширеними у релігієзнавстві є генеалогічні (чуттєво-надчуттєві, демоністичні, теїстичні) та морфологічні (родоплемінні, національні, світові) типізації релігій; поділ їх на натуралістичні (абстрактного монізму) та супернатуралістичні (теїзму), релігію природи та етичну релігію.

За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:

а) ранні вірування — вірування первіснообщинної доби (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);

б) політеїстичні релігії — національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);

в) монотеїстичні релігії — християнство, іслам, буддизм (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);

г) синкретичні релігії — утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристиянські релігії (церква херувимів і серафимів та ін.), ісламо-християнські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао), іудео-християнські релігії (мормони);

ґ) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій): церква Муна (мунізм), церква Антихриста, церква Сатани, церква Свідомості Крішни, йогізм, синтоїзм із культом дзюдо і карате.

Релігію можна розглядати як систему, що складається з конкретних релігій, релігійних течій, напрямів, сект, які посідають певні місця в ній.

Класифікуючи релігії, застосовують і такі критерії:

1. Статистичний (за кількістю віруючих та їх відсотком до чисельності населення).

2. Час виникнення:

а) релігії, історія розвитку яких налічує багато століть, — буддизм, християнство, іслам та ін.;

б) «нові релігійні течії», що виникли впродовж новітньої історії або виникають у теперішній час, — нетрадиційні релігії (кришнаїзм, бахаїзм тощо).

3. Рівень організації:

а) жорстко централізовані (християнство, буддизм);

б) нежорстко централізовані (іслам);

в) самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм);

г) децентралізовані.

4. Державний статус:

а) державні релігії (іслам у країнах Західної Азії, лютеранство — Північної Європи);

б) релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами (конфуціанство і даосизм у Китаї, індуїзм в Індії);

в) релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраїлю, сикхізм, зороастризм).

5. Правовий статус:

а) релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоїзм);

б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (свідки Єгови, бахаїзм в Ірані);

в) релігії, до яких ставлення держави нейтральне (джайнізм в Індії).

6. Форми поширення:

а) континуальні (безперервні, суцільні): іслам, християнство, буддизм;

б) дискретні (роздільні, перервні): іудаїзм, бахаїзм, кришнаїзм.

7. Етносоціальні критерії:

а) автохтонні (етнічні) релігії, що стали частиною етнічної самосвідомості, етнічної культури (іудаїзм, сикхізм, синтоїзм, даосизм);

б) уніфіковані, надетнічні релігії (християнство, іслам, буддизм, нові релігійні рухи).

Поширеною є схема, що охоплює всі існуючі релігії, виділяючи:

І. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ природи, культ предків, політеїзм.

II. Національні релігії:

1. Ранні національні релігії: релігія Давнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Давньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та ін.

2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи.

2. Ламаїзм: специфіка виникнення, віровчення та обрядовості

Ламаїзм (тибетський буддизм). Це один з організаційно незалежних махаяністських різновидів у буддизмі, що склався в Тибеті в VII-XIV ст. внаслідок проникнення туди махаяни й тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-по (форма шаманізму). Про навернення феодальної верхівки Тибету до буддизму існує чимало легенд. За однією з них, міфічному цареві Лхатоторі впала з неба скриня зі священними книгами і предметами. Цар спочатку недбало поставився до подарунка неба, але в країні почалися біди. Тоді він став поклонятися священним предметам, і все пішло на добре. За іншими легендами, священні книги та предмети привіз буддійський чернець, а голос із неба пояснив цареві їх значення.

У період розквіту Тибетської імперії буддизм був визнаний її державною релігією (787 p.). Майже через 50 років його було піддано переслідуванням, та після вбивства імператора держава розпалася на феодальні князівства, і буддизм зміцнився в них, підтриманий дрібними феодальними властителями.

У XI-XII ст. виникли впливові буддійські монастирі, сформувалися теократичні князівства, розгорнулася боротьба між буддійськими сектами, які по-різному пристосували класичний буддизм до історичних умов. Поступове склався специфічний напрям буддизму — ламаїзм. Його формування тісно пов'язане з історією тибетського народу, який у XIII ст. більш ніж на століття потрапив у залежність від монголів. У XIV-XVII ст. там точилася боротьба за владу між феодальними родами, кожний з яких спирався на одну з численних буддійських сект.

Формування ламаїзму пов'язане з діяльністю видатного релігійного діяча тієї епохи Цзонкаби (1357-1419). Він вийшов з родини бідного скотаря, у два роки був відданий до монастиря, а в 16 — на навчання до Центрального Тибету. Знання священних текстів, мандрівки святими місцями розвинули його богословські здібності, і в 25 років він отримав духовне звання гелугпа. Йому мали видати червону шапку, та оскільки такої не знайшлося, видали жовту. Цей колір і став кольором його послідовників. У 1390 p. Цзонкаба отримує найвищий ламаїстський титул, з 1394 p. оселяється у монастирі поблизу Лхаси і засновує общину — гелугпу (секту доброчинності). У 1408 p. починає культові реформи, а в 1409 p. остаточно оселяється в заснованому ним монастирі Галдан поблизу Лхаси, де і проводить останні