Марка, Луки та Іоанна), в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя — Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів. Одкровенні Іоанна Богослова — Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу.
Християнське богослов'я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), навчальні (Послання) та пророцькі (Апокаліпсис).
Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 p. н.е. на Лаодикійському соборі. У 419 p. Карфагенський собор включив до новозавітного канону двадцять сьому книгу — Апокаліпсис.
Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними — не визнаними священними у зв'язку з їх сумнівною вірогідністю або невстановленим походженням.
Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон.
Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.
Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку формують космогонічні (про виникнення світу. Землі) та етіологічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в історії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближеній до новели. Досить колоритні есе (художньо-публіцистичні твори), представлені у книзі Екклезіастовій. Міцно вкоренилися у свідомість людства приповідки, афоризми. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ораторського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.
Творення християнської ідеології відбувалося не без впливу культів східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фригія), Будди (Індія) та ін., адже на початку нашої ери східні релігії мали значне поширення в Римській імперії. У міфах про східних богів, які виникли набагато раніше за християнство, простежується разючий збіг подій з тими, що викладені в оповідях про Христа (переслідування немовляти злим царем, зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.).
Згідно з християнським вченням засновником його є Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть, воскрес і вознісся на небо.
Література
Академічне релігієзнавство. – К., 2003.
Кочетов А. Ламаизм. – М., 1973.
Лубський В. Релігієзнавство. – К., 2002.
Новий Заповіт. – К., 1996.
Релігієзнавство: Навчальний посібник. – К., 1997.
Ходокова Л. Релігієзнавство. – Львів, 2001.