Контрольна робота з релігієзнавства

План

1. Релігійне тлумачення історії людства, виникнення суспільства, держави та місце в ній людини

Будь-яка релігія пропонує віруючим систему узагальнених поглядів на світ, його походження і місце людини в ньому, тобто формує власну релігійну картину світу. До того ж, кожна з релігій формує власне бачення світу, акцентуючи при цьому увагу на тих чи інших аспектах. Вони описані у "священних книгах" різних релігій, зокрема в Біблії, Корані, книзі Танак, Трипітаці, Ведах тощо. Саме в цих книгах подаються різноманітні версії походження світу. За одними релігійними традиціями він був створений Божим словом, за іншими - волею якогось Абсолютного Начала. Деякі релігійні вчення стверджують, що світ був створений з нічого, розмежовуючи відтак особу Творця і його творіння. Інші ж релігійні вчення доводять, що світ виник як еманація Абсолюту, який існує сам по собі і поза світом. В таких релігіях як буддизм і джайнізм взагалі відсутня уява про походження світу, оскільки ці релігії відкидають існування Бога-Творця. Спільним для всіх релігійних концепцій є погляд, що світ створений якоюсь надприродною силою, обумовлений рамками простору і часу, а його розвиток відбувається завдяки втручанню певних зовнішніх сил. Найбільш повно релігійна картина світу представлена в таких розвинутих релігійних системах як іудаїзм, християнство та іслам.

Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості І і в минулому відрізнялися одне від одного. Релігійні концепції виходять з того, що людина створена Богом, тобто спираються на ідею креаціонізму. Наукове пояснення виходить переважно з ідеї еволюції, теорії антропогенезу, тобто появу людини пояснює тривалим процесом розвитку органічного світу, становлення і функціонування суспільства.

Історія поглядів на походження і сутність людини налічує безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається нею як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми , пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому.

Одним із варіантів пояснення походження людини виступають стародавні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею.

В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування. Вона розглядалася як складова природи, що підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах людина поставала часткою всесвітнього логосу, що залежить від циклів його розвитку.

Проблема походження людини в найбільш категоричній формі вперше була поставлена релігією. В релігійних творах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, і співвідношення в ній тілесного і духовного. Спільною у різноманітних.

Зазначене вище засвідчує те, що релігія є не просто історичний, а суспільно-історичний феномен. Суспільність її виражається в тому, що вона з'явилася лише з появою людини й існує серед людей, включається, зокрема через свої інституції в систему різних суспільних відносин - економічних, соціальних, політичних, побутових, в світ духовного життя. Релігія виконує низку суспільних функції - інтегративну, комунікативну, культурно-творчу та ін. й використовується певними суспільними, зокрема політичними, силами з метою реалізації своїх інтересів.

Як носій релігії, людина завжди живе і діє в конкретних суспільних умовах, вона є представником певної соціально-етнічної спільності. Відтворюючи життя людини в історично визначених умовах, релігія водночас фіксує в собі становище його роду чи племені, народності чи нації. І тут цікавою, на-наш погляд, є думка Я. Мінк'явічуса, що традиція релігійних культів вписується в історію народів і націй через всю сукупність конкретних, етнічно визначених матеріальних, ідеологічних і духовних її детермінант і умов.18 Внутрішньо вплітаючись в історію народів, релігія модифікується не лише залежно від змін умов їх життя, а й під впливом структурних елементів етносу, мови, звичаїв, психічного складу.

Релігія, будучи інтегративним консолідуючим чинником, що сприяє самовизначенню людини, засобом усвідомлення людством себе, як моральної спільноти, зцементованої спільними поглядами на те, що є "добро" і "зло", поза всяким сумнівом лишається реальністю. В чистому вигляді ця реальність зумовлена традиційним доіндустріальним суспільством. До того ж, за умов релігійного плюралізму жодна з релігій не може виконати цю функцію цілком і повністю.

2. Становлення церкви як соціального інституту. Церква і держава

Спільність (часова, просторова) розвитку державних та релігійних1 інституцій часто зумовлювала спільність їх політичних чи економічних зацікавлень, що ставало додатковим спонукальним фактором їхнього взаємовпливу. Тому характер державно-церковних відносин детермінується політичне (залежить від політичною устрою держави, впливу внутрішньо- та зовнішньополітичних чинників), соціальне (на нього впливає характер конкретних суспільних відносин - реального становища суб'єктів відносин) та історично (залежить від історичних традицій, а тому різний в різні часові періоди). Відтак своєрідність розвитку кожного народу чи держави з одного боку, і певної релігії чи релігійного напряму, з іншого, передбачає специфічні особливості їх взаємовідносин. Ці особливості можуть змінюватися в межах від прямого визначаючого впливу релігійного чинника на формування і функціонування державної влади або, навпаки, тотального державного контролю за розвитком релігійної течії аж