Порівняльна характеристика двох християнських свят

Контрольна з релігієзнавства

План

Вступ

Християнство, як і кожна релігія, у певні дні календаря вшановує святих або відзначає певні події в житті церкви. Походять вони від давніх побутових свят, пов'язаних з певними етапами господарської діяльності чи річним астрономічним або календарним циклом. Назви найважливіших з них походять від назв місяців року і належать до так званих дванадесятих свят, що їх церква відзначає урочистими богослужіннями.

Водночас із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу (сукупність свят, ритуалів, звичаїв, обрядів). Релігійні свята й обряди походять від первісних вірувань та магічних дій. Безсилі перед могутньою природою первісні люди, намагаючись забезпечити собі успішне полювання або рибальство, хороший приплід тварин або врожай колективними обрядами, діями розраховували вплинути на надприродне. Так поступово склався календар свят і обрядів. Усі вони мають спільну функцію — зміцнюють віру в надприродне, безсмертя душі, загробне життя. Вони є важливим елементом релігійного культу.

1. Пасха – свято в пам’ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа

Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу Пасхи. Встановлене воно першими християнами в пам'ять про страждання, смерть і "чудесне воскресіння" Ісуса Христа.

У деяких давніх народів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, існувало свято, під час якого в жертву злим духам приносили ягнят, телят з першого приплоду худоби. Скотарі-кочівники вірили, що цією жертвою вони задобрять злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби. З переходом до землеробства весняні свята задобрювання духів набули іншого характеру. Як спокутну жертву духам приносили, наприклад, хліб і коржі, випечені із зерна нового врожаю, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися з скотарською пасхою і перейняли її назву. Оскільки мрії людей знайти щастя на землі не здійснилися, то надії переносилися на небо, на нові божества, які вмирають і воскресають, культ яких був дуже поширений на Близькому Сході. Християнство запозичило ці легенди, обряди, звичаї і втілило їх у вчення про жертовну смерть Ісуса Христа. Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: принесенням жертви очистити людей від злих духів, хвороб, нещасть і трагедій.

Ідея спасіння, хоча б після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюддя. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає їх терпіти земні страждання. Утверджуючись й розвиваючись, християнське вчення розробило церемонію святкування Пасхи і з II ст. зробило це свято одним з найголовніших.

У Київській Русі святкування Пасхи було запроваджено в X ст. Тут воно злилося з місцевими слов'янськими весняними святами. Давні слов'яни кожну весну перед початком сільськогосподарських робіт також влаштовували багатоденне свято на честь сонця, Ідо "воскресає". Під час цього свята вони приносили жертви духам і божествам рослинності, прагнули задовольнити духів померлих предків. Християнська Пасха ввібрала в себе багато чого із давньослов'янських релігійних обрядів, зокрема громадські сімейні трапези, до яких готували хліб, сир, яйця, копчене м'ясо тощо.

Про надзвичайну важливість свята Пасхи та привітання з ним людей розповідає, наприклад, така народна легенда. З дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля під тією скалою, де був його гроб, головного са-тану Вельзевула та наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків. Якщо Вельзевулу вдасться перегризти їх за час від однієї Пас. хи до другої, то настане кінець світу. І коли вже сатана перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг, у той самий час роздається: «Христос воскре-се!» — це люди вітали одне одного з початком свята. Усі ланцюги, двері та замки знову ставали цілими, і Вельзе-вул все починав спочатку. У легенді говориться, що тільки тоді, коли люди припинять співати «Христос воск-рес»,— настане кінець світу.

Коли всі виходять з церкви, уважно оглядають усі кутки, щоб ніхто не залишився всередині, тому що за повір'ям, вся нечиста сила — відьми, упирі та інша нечисть — під час богослужіння у Великдень втрачала свою силу, і її легко можна було побачити та впізнати. Особливо уважно приглядалися до тих, кого підозрювали у зв'язку з нечистою силою: «вони повинні були доторкнутися рукою до священика». Вважалося, якщо у той час, коли йде богослужіння, піти на кладовище та похристосуватися з померлими батьками, як тільки в церкві вперше вимовлять «Христос воскрес!», з могили почується відповідь: «Воістину воскрес!».

Після закінчення служби священик освячує яйця, паски, а також іншу їжу, яку приносять цього дня до церкви: сир, масло, ковбасу тощо.

Вітати з святом та христосуватися починають вже одразу після закінчення служби. При цьому обмінюються яйцями. Перше яйце, що одержували при христосуванні, за народним повір'ям, має найбільшу магічну силу.

Святкова обрядовість Великодня, інших православних свят, самого християнства пов'язана з давніми народними традиціями.

Так, поява у пасхальній обрядовості свячених пасок пов'язана з особливим шануванням .нашими далекими пращурами хлібного короваю як одного з найважливіших магічних засобів заклинання родючості. Первісний зміст цього обряду зрозумілий з деяких звичаїв, що збереглися в українців Закарпаття ще у 20-х рр. нашого століття. Згідно з одним звичаєм, після освячення паски хазяїн біг з нею додому, намагаючись, щоб його ніхто не наздогнав. Пояснювали це так: «хліб буде рости так швидко, як біжить хазяїн», «біжить,