Центральне місце у пасхальній обрядовості займає крашене яйце,— що стало поряд з хлібним короваєм головним атрибутом свята. Свячене яйце їли першим, коли приходили з заутрені, яйцями обмінювалися, їх давали рідним, сусідам, роздавали вбогим. Вважалося, що великоденне яйце набуває магічних якостей. У народі вірили, що з його допомогою можна загасити пожежу, треба тільки праведній людині обійти з яйцем навколо дому, що горить, зі словами: «Христос воскрес». Існувало вірування, що яйце допомагає також у пошуках скарбів. Скарби охороняє звичайно нечиста сила, яка, коли побачить великоденне яйце, обов'язково втече, залишивши скарби без нагляду.

Дівчата вмивалися водою, у яку занурювали крашанку та гроші, «щоб бути рожевими та вродливими». Потім цю крашанку та гроші віддавали вбогим.

У Великдень водили хороводи, співали пісень. Хороводи — частина весняного магічного дійства. Ходіння по колу, що знаменувало рух сонця, повинно було сприяти швидкому пробудженню та розвитку природи. Такий же зміст мали й гойдалки — ще одна з розваг на Великодному тижні. Підйом угору, підкидання будь-чого, підстрибування — давні магічні дії, що зустрічаються у різних народів, їхня роль — стимулювати - зростання рослин, допомогти їм піднятися.

2. Особливості свята Вознесіння Господня

Одне з дванадесятих церковних свят, яке відзначають на 40-й день після Пасхи. Це свято випадає в період від ЗО квітня до 3 червня у четвер шостого тижня по Світлій Неділі. В основі його — євангельський переказ про воскресіння Ісуса Христа та вознесіння його через 40 днів після смерті на небо.

Свідками вознесіння Христа, яке сталося на Єлеонській горі недалеко від Єрусалима, були апостоли та Богородиця, про що докладно розповідається в Євангеліях від Марка та Луки і в Діяннях Святих Апостолів. «І Він вивів за місто їх аж до Віфанії і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись. А вони поклонились Йому і повернулись до Єрусалиму з великою радістю» (Лк., 24:50-52),

Після свого воскресіння Господь не перебував з учнями, а являвся їм у різний час і в різних місцях, відкриваючи себе у абсолютно живому, воскреслому тілі. Він розмовляв з апостолами та повчав їх, тобто поводив себе як звичайна жива людина, тому після вознесіння Спасителя апостоли розгубилися. У цей час з'явилися ангели ;а повідомили їх, що Ісус, який тільки-но вознісся на небо, таким же чином і повернеться знову на землю. Так було виголошене пророцтво про друге пришестя Христа.

За християнським вченням, свято Вознесіння символізує перемогу обожненої людської природи, її причетність до тайни Трійці.

За іконописною традицією, Христос, що вознісся, зображується одягнутим у білосніжний одяг в ореолі тонких золотих променів — символа Божества. Ангели, що несуть Христа,— у червоному одязі, колір яких нагадує про муки Христа перед розп’яттям.

З IV ст. свято Вознесіння Господнього стає загальновизнаним. Історик Сократ називає його «всенародним празником». В IV віці цариця Єлена поставила храм на честь цього свята на місці Христового Вознесення.

У народному побуті це свято здавна одержало своє тлумачення. У деяких місцях до цього дня традиційно випікають особливе печиво у вигляді драбини, яка, за уявленням православних віруючих, повинна була допомогти Ісусу Христу, що воскрес, піднятися на небо.

Пекли і великі довгі пироги, верх яких викладався впоперек щаблями; ці пироги також називалися драбинами. За народним звичаєм, їх приносили до церкви для освячення, після чого частину; порогів поздавали вбогим.

Обрядові дії зі сходинками та примовляння при цьому свідчать про те, що зміст свята набагато давніший за церковне тлумачення: сходинки повинні були допомогти озимим посівам зійти, піднятися, а потім і краще рости. Можливо, тут відчуваються залишки язичницького поклоніння Волосу (Велесу) — богу плодючості та рослинної сили, і первинне сходинки робили для нього: по щаблях, так вважали наші предки, Волосу легше було дібратися до колоса.

Випечені сходинки селяни несли у жито, кожний на свою полосу, і там підкидали їх якнайвище, говорячи: «Щоб моє жито виросло таким же високим», а потім це печиво з'їдали. Поряд зі сходинками пекли млинці, які називалися «Божі онучі». Малося на увазі, що онучі — обов'язковий елемент селянського взуття—допоможуть Господу при його сходженні на небо.

Давній народний звичай органічно злився з християнським, набувши при цьому нових додаткових рис. Так, у деяких місцях вважалося, що щаблів у печива обов'язково повинно бути сім, за кількістю небес Апокаліпсису. У давні часи освячене у церкві печиво використовували для ворожіння. Для цього з печивом піднімалися на дзвіницю та кидали його звідти вниз. Яка щабелька відіб'ється, на такому небі буде той, хто загадує. Якщо ж усі щаблі виявляться цілими — праведнику прямий шлях на небо. Розіб'ються усі щаблі — жодне з небес не прийме грішника.

Поруч з цим віруванням були й інші, згідно з якими душі померлих взагалі мали потребу у різного роду допоміжних засобах для досягнення небес, подібно тому, як жива людина потребує певних пристосувань для того, щоб вилізти на велику висоту. Саме тому наші предки мали звичай, наприклад, зберігати нігті небіжчиків, які нібито допомагали їм піднятися на небо, або клали у труну різного