Загальна характеристика Біблії
ПЛАН
Вступ
Біблія — священна книга християнства та іудаїзму. Бона виникла протягом першого тисячоліття до нашої ери та перших двох століть нашої ери шляхом відбору, редагування та канонізації значного масиву релігійних текстів, які іудаїстська, а згодом християнська традиції визначили як богодухновенні. Незважаючи на те, що авторство практично кожного з біблійних текстів пов'язувалось і пов'язується з іменем певної історичної чи легендарної особистості, істинним автором все одно визнається сам Бог, під впливом (натхненням, інспірацією) якого була написана та чи інша книги Біблії.
Дослідників завжди приваблювала унікальність походження Біблії. Її книги написані понад як сорока авторами протягом майже півтори тисячі років. Зазначимо, що ці автори походили з різних культурних та суспільних верств; серед них були політики, воєначальники, царі. міністри, священики, мудреці та релігійні вчителі, пастухи, лікарі, дрібні чиновники. Біблійні твори укладалися під час подорожей та у вигнанні, в ув'язненні та у військових походах, у палацах та у перервах між важкою працею; у різних частинах світу — в Африці, Азії та Європі; різними мовами — давньоєврейською, арамейською та грецькою. Автори Біблії у своїх розповідях торкалися релігійних, філософських, моральних проблем, питань сутності природи та людини, висловлювали сміливі пророцтва, складали історичні літописи та біографії. Навряд чи більшість з них узгоджувала свої позиції та наміри, безпосередньо спілкуючись. При цьому Біблія не має вигляду аморфного конгломерату. Вона поступово, протягом життя понад як п'ятдесяти поколінь перетворювалася на певну цілісність. Подібне перетворення може вважатися і чудесним здійсненням Божої волі, і результатом цілеспрямованої діяльності багатьох людей, які шляхом відбору та редагування текстів формували цілість та ідентичність власної культурної та релігійної традиції: сприйняття Бога, розуміння світу та людини, засад її релігійного, морального й суспільного буття.
1. Біблія — священна книга християн
Біблія (грец. biblia — книги) є священною книгою християн, однією з найвизначніших пам'яток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від XII ст. до н.е. по II ст. н.е., тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними — навіяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин — Старого та Нового Завітів. Слово «завіт» означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом (іудеї — Танахом). У Новому Завіті йдеться про союз Бога з усім людством.
Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутнє людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Учені вважають, що більшість оповідей має під собою реальну основу, вони є закріпленою в легендах справжньою історією. Попри те, що немало сюжетів вступають між собою в логічну суперечність, вони об'єднані могутнім духовним змістом. Саме тому Біблію вважають книгою книг.
Біблія багата своєю жанровою розмаїтістю, яку формують космогонічні (про виникнення світу. Землі) та етіологічні (про походження явищ природи, суспільного життя) міфи, а також легенди, байки, казки. Епос представлений сюжетно-описовою оповіддю про богатиря Самсона; в історії Йосипа простежуються композиційно-стильові особливості роману, а події у книзі Рут подані у формі, наближеній до новели. Досить колоритні есе (художньо-публіцистичні твори), представлені у книзі Екклезіастовій. Міцно вкоренилися у свідомість людства приповідки, афоризми. Є в Біблії історичні хроніки, юридичні кодекси, зразки ораторського мистецтва, весільні пісні, інтимна лірика.
Як іудаїзм, так і різні напрями християнства мають відмінні погляди на т. зв. «біблійний канон». Взагалі слово «канон» є грецьким: kovov означає «правило, зразок». Одночасно існують припущення про походження грецького терміна від загальносемітського kana — «тростина, палиця». В єврейському тексті Біблії вживається слово <кане> в значенні «тростина для вимірювання», в переносному значенні — «мірило». Вважається, що вперше термін «канон» застосував один з ранніх християнських богословів — «отців Церкви» — Афанасій Великий для позначення церковного «правила віри». Згодом це значення було перенесене на характеристику Біблії як Святого Письма, причому щодо Біблії термін застосовували лише християни.
Біблійний канон — це склад, кількість та порядок розташування біблійних книг, відібраних та офіційно визнаних священними серед іудеїв або християн.
Є загальновизнаним, що в історії релігійних традицій, базованих на писемній фіксації Одкровення (а релігії Біблії — іудаїзм та християнство — належать до такого типу), завжди вирішуються дві проблеми, пов'язані з корпусом (складом, списком) основних віросповідних текстів. По-перше, це проблема їхньої «правильності», «святості»; а по-друге — проблема «правильності» самого корпусу цих текстів (його повноти, чистоти від викривлень. втрат або навпаки, хибних додатків). Відповідно розв'язуються важливі богословські завдання визначення списку священних книг та встановлення священного тексту (мови, лексичної, текстової структури тощо). Впорядкування та офіційне утвердження в рамках традиції корпусу текстів, тобто власне канонізація, як уважається, відбувається раніше й швидше; визначення автентичності, тобто адекватності конкретних текстів священному першоджерелу (Одкровенню), — більш тривалий у часі процес. Проте обидва ці процеси взаємопов'язані.
Ще маємо зазначити тут, що «перевірка», так би мовити, віросповідних текстів на «правильність»